Люди, история, времена - Сторінка 8 - Форум
Субота, 10.12.2016, 14:38
Нове на сайті Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Оновити Нові повідомлення · Особисті повідомлення Особисті повідомлення() · Відомості про учасників форумуУчасники · Читаємо правила форумуПравила форуму · Знайти на форуміПошук · Підписатися на отримання новинRSS · Тільки для VIP-користувачівПриватний форум ]
Сторінка 8 з 15«126789101415»
Модератор форуму: Viktor, Оксана 
Форум » Історія селища Ставище » Історичні факти » Люди, история, времена (Известные имена)
Люди, история, времена
ViktorДата: Четвер, 04.09.2008, 13:11 | Повідомлення # 1
Генерал-майор
Група: Модератор
Повідомлень: 1466
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Исторические факты об известных людях, которые родились, жили, были проездом в Ставищенском районе или внесли свою лепту в развитие и благополучие района.

Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Понеділок, 19.11.2012, 17:05 | Повідомлення # 106
Генерал-майор
Група: Модератор
Повідомлень: 1466
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Паспорт Родиона Тищенко, бывшего рекрута. Этот редкий документ экспонируется в Прилуцком краеведческом музее.
Прочитать документ можно здесь.
Дан Киевской губернии Таращанского повета в лагере при м. Ставищах июня… дня 1827 года. Подлинной подписал полковник Анреп и полковой адъютант порутчик Грушецкий


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Четвер, 22.11.2012, 13:34 | Повідомлення # 107
Генерал-майор
Група: Модератор
Повідомлень: 1466
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Варынский (Waryński) Людвиг-Фаддей (1856-1889) - революционер, публицист.



Родился в с. Мартыновка Каневского уезда Киевской губернии (ныне село Каневского района Черкасской обл.) в семье шляхтича, впоследствии - участника польского восстания 1863-1864 гг.Северина Варинского. Окончил Белоцерковскую гимназию (1874), поступил в Петербургский Технологический институт. Стал вожаком студенческих волнений осенью 1875, за что был арестован и сослан в с. Кривец Таращанского уезда Киевской губернии (ныне село Ставищенского района Киевской обл.). Возглавил русско-украинско-польский социалистический кружок самообразования в Киеве. В 1876 году отбыл в Варшаву, оставаясь под полицейским надзором. Работал рабочим на фабрике. С 1877 года, учился в Новоалександрийском институте сельского хозяйства и лесоводства (Ново-Александрия Люблинской губернии, ныне г. Пулавы, Польша), организовал там тайную молодежную организацию. Следующего года, исключен из института, открыл в Варшаве слесарную мастерскую, под прикрытием которой развернул антиправительственную пропаганду. Осенью 1878 года эмигрировал. В1879 году взят под стражу в Кракове. Обвинялся в создании конспирации для нарушения общественного покоя и подстрекательства к преступлению, на суде (февраль-апрель 1880) смело защищал свои взгляды. Все обвиняемые по делу были оправданы. Однако за подделку регистрационного документа, Варынский был выслан из Австро-Венгрии. Прибыл в Швейцарию, организовав общежитие-коммуну неподалеку Женевы, где, в частности, знакомил товарищей с теорией марксизма. Вернулся в Варшаву в декабре. 1881 года, стал одним из основателей партии «Пролетариат», приобщив к ней польские группы социалистов из Санкт-Петербурга, Москвы, Одессы и др. городов. Оборудовал тайную типографию, издавал подпольную газету «Proletariat». В сентябре. 1883 года, арестован полицией. Более двух лет содержался в Варшавской цитадели, тяжело заболел. На «процессе 29-ти» (ноябрь-декабрь. 1885) приговорен к 16-летней каторги. Тяжело больным, в январе 1886 года, заключен в одиночную камеру Шлиссельбургской крепости. Помер в заключении.

Источник: http://www.history.org.ua


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: П`ятниця, 11.01.2013, 15:36 | Повідомлення # 108
Генерал-майор
Група: Модератор
Повідомлень: 1466
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Завгородний Василий Никифорович



Родился 30.11.1911 г. на хуторе Веселая Долина, ныне село Артемовского р-на Донецкой обл. в семье крестьянина. Окончил 6 классов. Работал трактористом в МТС. В Советской Армии в 1933-1938 гг. В 1938 г. окончил курсы мл. лейтенантов. Вновь призван в армию в августе1941 г. и направлен на фронт. Командир минометного взвода 185-го гвардейского стрелкового полка (60-я гвардейская стрелковая дивизия, 12-я армия, 3-й Украинский фронт). При форсировании Днепра и захвате плацдарма на острове Хортица в районе г. Запорожье 25-26.10.1943 г. огнем минометов уничтожил около роты солдат и офицеров противника. Четырежды водил своих бойцов в атаку и в рукопашной схватке лично уничтожил 12 вражеских солдат. При отходе с острова спас командира роты. 19.03.1944 г. присвоено звание Героя Советского. Союза. Член КПСС с 1944 г. С 1949 г. капитан 3.- в запасе. Жил и работал в с. Роскошная Ставищенского р-на Киевской обл. Награждён орденами Ленина и Красной Звезды, а так же медалями. Умер 31.08.1961 г. Похоронен в селе Роскошная.Именем Героя названы улица и пионерская дружина средней школы с. Роскошная.

Источник: http://rosgenea.ru/


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Понеділок, 14.01.2013, 10:03 | Повідомлення # 109
Генерал-майор
Група: Модератор
Повідомлень: 1466
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Л. Москвич «СЛУЖИТИ ПРАВДІ ТА ІСТИНІ»

В добу тоталітарного режиму до чорних списків було занесено чимало найактивніших і національно свідомих учителів Київщини, особливо тих, які в минулому були військовими.

2 листопада 1965 р. постанову трійки при Київському облуправлінні НКВС від 23.04.1938 р. стосовно засуджених, серед яких вчителі: Адаменко А. К., Бачинський Я. А., Кутовий І. Н., Лещенко О. Є., Свідзинський А. П., Хіврич Г. С. – скасувати, а справу припинити за відсутністю складу злочину.1)
Майже аналогічну справу було сфабриковано у лютому–квітні 1938 р. в Ставищенському районі. Їх виявилося 30 чоловік. Серед арештованих Були вчителі: Гуртовенко Микола Гаврилович, Вакулик Іван Антонович, Кузенний Дмитро Кирилович, Куницький Северин Андрійович, Сидорянський Микола Іванович, Терлецький Юрій Федорович.
Всі арештовані вчителі були досвідченими педагогами, гаряче любили свій народ, свою землю, були вірними синами своєї Батьківщини. Як зазначали свідки, школи, де вони працювали, були кращими в районі. Всі арештовані були добрими методистами, часто виступали на вчительських конференціях з новаторськими пропозиціями щодо покращення навчального процесу в школі, підняття успішності. Виступали ініціаторами побудови нових шкіл. Завдяки зусиллям І. А. Гуртовенка була побудована нова школа в с. Попружна. І. А. Вакуленко, С. А. Куницький були вимогливими директорами, здібними адміністраторами, серед вчителів і учнів користувались великим авторитетом, вимагали від вчителів чесного ставлення до праці і високої успішності учнів. Учні, які закінчували школу, мали добру підготовку.2)
Вчителі проводили велику агітаційну роботу під час колективізації. Гуртовенко брав активну участь в організації колгоспу і його зміцненні.3)
Під час слідства вчителі визнали себе винними. Так, Гуртовенко М. Г. на допиті 23 квітня нібито показав, що був готовий до збройного повстання проти радянської влади під час інтервенції, розповсюджував провокаційні чутки про війну капіталістичних держав проти СРСР, що в цій війні радянська влада буде розбита, займався ворожою діяльністю в школі.4)
Обвинувальний висновок у справі Гуртовенка М. Г. та інших звинувачених (всього 30 чоловік) було складено 24 квітня 1938 р. і направлено на розгляд особливої трійки при Управлінні НКВС Київської області. 25 квітня 1938 р. всі були засуджені до вищої міри покарання – розстрілу, за те, що були нібито учасниками контрреволюційної повстанської організації, яка діяла у ряді сіл Ставищенського району і ставила «за мету повалення радянської влади». Вирок було виконано 19 травня 1938 року.5)
Проведеною управлінням КДБ при РМ УРСР по Київській області у 1955 р. перевіркою було встановлено, «що всі вони були засуджені безпідставно. Вина засуджених за належність до повстанської організації абсолютно у справі не доведена, а їх зізнання були добуті тільки внаслідок незаконних методів ведення слідства і грубих порушень радянського кримінального і кримінальноBпроцесуального закону».6)
Слідчі, які вели слідство у 1938 р., при перевірці справи зізналися, що їм давали список заарештованих і казали, що вони є учасниками контрреволюційної повстанської організації, потрібно їх допитати і добитись від них зізнання. Слідчий, який допитував вчителів Гуртовенка М. Г., Терлецького Ю. Ф. та ін. арештованих свідчив: «Мені та співробітнику групи дали одних і тих же арештованих. Зроблено це було з тією метою, щоб ми могли замінити один одного, позбавити тим самим арештованих можливості відпочивати. Діяла система безперервних допитів, особливо тих осіб, які не хотіли визнавати себе учасниками контрреволюційної повстанської організації».7)

1) ЦДАГО України, спр. 37091, Т. 5, арк. 462–471.
2) Державний архів СБУ, спр. 39104BФП, Т. 2, арк. 13–14, 76.
3) Там же, арк. 46.
4) Там же, Т. 1, арк. 2, 8, 206–211.
5) Там же, арк. 406–458.
6) Там же, Т. 3, арк. 510–511.
7) Там же, арк. 587–590.


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Середа, 16.01.2013, 16:13 | Повідомлення # 110
Генерал-майор
Група: Модератор
Повідомлень: 1466
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Л. Остроушко «Безвинні жертви із села Гостра Могила» (часть 1)
В 1938 році у Ставищенському районі на лаву підсудних потрапило 30 жителів району. Серед них – восьмеро із села Гостра Могила: Денис Гордійович Омельчук, Семен Климентійович Омельчук, Прокіп Костянтинович Хавринюк, Михайло Іванович Сидорянський, Северин Андрійович Куницький, Василь Степанович Ступницький, Іван Антонович Вакулик, Василь Антонович Кублій. Два вчителі, ветфельдшер і п’ятеро колгоспників.
Всі 30 осіб були заарештовані протягом лютого–березня 1938 року Ставищенським районним відділом НКВС Київської області. 25 квітня того ж року особливою трійкою при Управлінні НКВС Київської області всі вони засуджені до найвищої міри покарання по звинуваченню у тому, що були учасниками контрреволюційної повстанської організації, що начебто існувала в ряді сіл Ставищенського району. Розстріляні вночі 19 травня 1938 року, поповнили своїми тілами довгий час замовчувану безіменну могилу у Биківнянському лісі під Києвом.
В 1956 році всі 30 визнані безпідставно репресованими, реабілітовані. Схилимо голови перед їхньою пам’яттю.
Детальніше розповімо про одну родину із Гострої Могили, яка зазнала безпідставних політичних репресій.
На рубежі двох віків – ХІХ і ХХ у родині селянина-бідняка Дениса Швеця народився ще один син, якого назвали Кирилом. «Відчуваю серцем, що цей стане продовжувачем нашого незаможного роду і зуміє хоч своїм дітям дати достаток і людське життя», – так полюбляв батько пестити Кирилка, який з ранніх літ відзначався кмітливістю і працелюбністю.
Село Гостра Могила типове за умовами життя. Безземелля до революції, сподівання, віра, що врешті-решт хлібороб отримає вимріяну віками землю, віра у пропагандистське більшовицьке слово про те, що колгосп – то порятунок, процвітання і добробут. Брати Андрій та Кирило Швеці у 30-ті роки безвинно потрапили під колеса сталінського терору, своїми поневіряннями і стражданнями ще раз засвідчили істину, яку деякі засліплені, зашорені ідеологічними догмами «борці за комуністичні ідеали» не хочуть бачити і визнавати до цих пір. Тоталітарна система, прикриваючись багатообіцяючими і пустими гаслами, спираючись на антигуманну і безжалісну каральну машину, по своїй суті завжди проводила ворожу політику до селянина-трудівника.
Андрій Швець був старший за Кирила на 8 років. Та доля обох їх зрівняла багато в чому. Безжалісні сталінські катівні не дивилися на вік заарештованих. І якщо старший із братів ще застав громадянську війну, кілька місяців служив рядовим у петлюрівській армії, носив і червоноармійського кашкета, то молодший, крім недовгої служби рядовим в армії, нічого не знав і не бажав знати, окрім праці на землі.
Військовий прокурор військової частини 4392, військовий юрист 1-го рангу Любович, розглянувши меморандум Білоцерківської оперативно-слідчої групи на Швеця Кирила Денисовича, бригадира колгоспу «Червона Нива» у селі Гостра Могила, видав 11 липня 1938 року таку ухвалу: «Беручи до уваги, що із вказаного меморандума випливає наявність злочинів, передбачених статтями 54B8, 54B2, 54B11 КК УРСР, а це проявлялося у тому, що він є учасником контрреволюційної-повстанської організації, а тому, керуючись статтями 143, 145 і 156 КПК УРСР, постановив відправити К. Д. Швеця до Білоцерківської тюрми».1)
Сім’я Данила Швеця до революції складалася з 14 душ, з яких восьмеро дітей. Бідняк-бідняком. У власному господарстві його син Кирило мав усього 2 гектари землі, стару хату, корову і коня. На момент вступу до колгоспу володів 25 сотками городу. Та це не завадило слідчим написати до офіційного документу, що перед ними куркуль, а в минулому – петлюрівець. Гостромогильська сільська рада представила слідству довідку, з якої випливало, що Кирило Швець, батько трьох синів, доброзичливий і сумлінний колгоспник, працював три роки старшим конюхом, а потім бригадиром рільничої бригади. За отримання високих урожаїв цукрових буряків преміювався, приймав активну участь у політичних кампаніях, сумлінно виконував доручення.2)
Конюха Андрія Швеця було заарештовано 18 липня 1938 року. Звинувачення стандартне: «Контрреволюційна діяльність, член повстанської контрреволюційної організації». Спільний звинувачувальний висновок на обох братів було підписано у Білій Церкві 14 вересня 1938 року. У ньому читаємо: «Контрреволюційноповстанська організація ставила своїм завданням повалення існуючого радянського ладу і відокремлення України від СРСР шляхом підняття повстання у тилу Червоної Армії в період оголошення війни капіталістичних держав Радянському Союзу».
21 жовтня 1938 року Особлива нарада при НКВС СРСР засудила Андрія до 8 років виправно-трудових таборів, Кирила – до 5 років. До Гострої Могили вони так і не повернулися. Хліборобам були приготовані інші могили – безіменні, далекі. У звинувачувальному висновку про Андрія та Кирила Швеців йшлося про затятих підпільників, активних учасників контрреволюційної організації, які в селах Ставищенського району створили повстанські групи для підпільної антирадянської роботи, спрямованої на підрив радянської влади, трудової дисципліни в колгоспах, поширювали провокаційні чутки про поразку радянської влади в наступній війні, займались залученням до організації нових осіб і готували їх до збройного повстання.3)
Не можна без болю і співчуття читати звернення засуджених братів до найвищих органів влади з проханням розібратися, встановити істину. Ось що писав Кирило до Верховної Ради Союзу РСР із міста Солікамська Пермської області, де відбував «покарання» у 2-му загоні 4-го відділення Усольтабору:
«Мені пред’явлено звинувачення, наче б то я був повстанцем у 1921 році. Так я не винен. І вини своєї не визнав. Три дні мене протримали, весь час вимагаючи одного – визнати вину. На четверту добу мені пред’явили звинувачення, що я, наче б то, агітував колгоспників, щоб вони не працювали, бо вони отримують на трудодні гнилий хліб. Я від цього відмовився. Після цього вночі мене викликав слідчий, вимагав, щоб я підписав готовий протокол. Я знову відмовився. Тоді я зазнав лютих катувань, після яких довелось підписати всю брехню на себе».4)
У квітні 1939 року із Усольських таборів писав скаргу до Генерального прокурора СРСР і Андрій Швець: «...Я був активним учасником колективізації і боровся з куркульством, докладав усіх зусиль для створення з ядра бідняків нашого району міцного колгоспу. Протягом ряду років займав відповідальні пости голови і завідуючого хати-лабораторії, досяг того, що колгосп «Червона Нива» став одним з передових у районі, а тому мій арешт органами НКВС, а також пред’явлені звинувачення були для мене повною несподіванкою. Переконавшись, що законним шляхом провокаційних зізнань від мене не доб’ється, слідчий почав застосовувати заходи фізичного впливу: побої, голод, позбавлення сну, погрози та інші нелюдські знущання, що доводили мене до втрати свідомості і непритомного стану. Ось завдяки таким методам я змушений був підписати все, що вимагав від мене начальник НКВС. В довершення всього на очну ставку проти мене викликав двох громадян нашого села – Черкасенка Мусія і Поліщука Панаса. У час свого головування в колгоспі я першого викрив у підробці грошових документів, а другого за саботаж зняв з посади рахівника. Зрозуміло, що, маючи зі мною особисті рахунки, а також за вказівкою слідчого громадянина Лазарєва подібні свідки давали явно брехливі свідчення, прагнули звинуватити мене у контрреволюційній діяльності...
Не відчуваючи за собою ніякої вини, будучи відданим радянській владі і партії, прошу Вас, громадянин Верховний прокурор, владою Вашого нагляду справу мою переглянути, звільнити мене від незаслужено тяжкого покарання».5)


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Середа, 16.01.2013, 16:44 | Повідомлення # 111
Генерал-майор
Група: Модератор
Повідомлень: 1466
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Л. Остроушко «Безвинні жертви із села Гостра Могила» (часть 2)

Писав 11 червня 1939 року Андрій Денисович Швець і Всесоюзному старості М. І. Калініну: «...Я одним з перших поступив у колгосп. Ще до організації колгоспу брав активну участь у громадській роботі, в 1922 році був членом сільської ради і комнезаму, з 1930 по 1933 рік – головою колгоспу. В 1935 році мені вдалося організувати зразкову в усьому районі хату-лабораторію. А в 1936 році, знову будучи обраним головою колгоспу, я добився врожаю цукрових буряків 500 центнерів з гектара, за що колгоспниці були премійовані запрошенням на з’їзд ударників. Я все життя проводив у напруженій праці, твердо вірячи в силу і міць радянської влади, не був членом ніяких контрреволюційних організацій і антирадянських угрупувань. Та ось, будучи конюхом у колгоспі, 17 липня 1938 року мене заарештовують Ставищанським райвідділом НКВС і відправляють у Білоцерківську тюрму. Характерне те, що ордера на арешт мені не було пред’явлено і причини арешту не повідомлялись. Мені було пред’явлено звинувачення в організації банд в 1918 році, підтримці повстанкому в 1922 році, коли я був членом комнезаму. Я категорично відкинув ці звинувачення. Тоді слідчий почав застосовувати до мене так звані методи фізичного впливу, тобто, шляхом нанесення побоїв, голоду, конвеєра і інших витончених катувань, чим доводив мене до такого фізичного і повного больового стану, що переді мною поставало питання: дотримуватись правди і не підписувати тих дикоBбрехливих, сфабрикованих самим слідчим свідчень, і бути покаліченим від звірячих знущань ката-слідчого і його помічників, чи підписатись і уникати фізичних мук, а потім уже шукати захисту перед Вищими властями Союзу. Я вибрав останнє, підписав усе, чого вимагав слідчий.
Особлива нарада дала мені 8 років виправно-трудових таборів. Відбуваючи тепер тяжке, незаслужене і ганебне покарання, я звертаюсь до Вас, Михайле Івановичу, з великим проханням: не залиште це моє звернення без уваги, допоможіть скинути прокляте тавро 50-ї статті, реабілітувати перед трудовим суспільством, знову повернути мене в сім’ю трудового народу. Вірю, що я знайду у Вас правду, ту велику правду, яка повинна яскраво світити у Союзі Соціалістичних республік».6)
Хай автору розповіді про муки і поневіряння братів Швеців із Гострої Могили читачі пробачать нинішнє, на перший погляд, дещо наївне риторичнее звернення-докір до Всесоюзного старости Михайла Івановича Калініна, люб’язного дідуся, що привітно дивився на своїх сучасників із фотографії у шкільних підручниках та з плакатів під час урочистих парадів і демонстрацій. Давно ви, Михайле Івановичу, вічним сном спите біля кремлівської стіни у Москві. Мир, як кажуть, праху Вашому. Пригадуються рядки вірша, у якому говорилось про чуйність Калініна до скарг трудящих, про його виняткову привітність до людей. Особливо це, стверджував поет, проявилось у нелегкі години для нашої країни. У Калініна, у всесоюзного старости, люди знаходили розуміння і захист. Чому ж тоді, в 1939 році, Ви, Михайло Івановичу, не звернули уваги на цей крик невинної душі трудового українського селянина? Розумію, розумію, просто фізично не міг прочитати особисто бодай невелику частину листів, що надходили на ім’я голови найвищого законодавчого органу країни. Розуміємо й інше, знаючи, що, виявляється, навіть дружина самого Калініна була репресована і перебувала безвинно в таборах. Та все ж, Михайле Івановичу, прийміть докір за те, що не зуміли допомогти багатьом тисячам несправедливо скривдженим і засудженим. То ж служили ви, за великим рахунком, негідній справі, уособлюючи собою, хай навіть номінально, державну владу нелюдської, деспотичної системи.
Писала до Президії Верховної Ради СРСР і дружина Андрія Денисовича Горпина Дмитрівна, мати його тоді ще малолітніх дітей. Писала, як гірко живеться дружині і дітям «ворога народу» і яким сумлінним трудівником був її невинно засуджений Андрій, як його в тюрмі по-звірячому били і змусили підписати неправдиві показання. Били слідчий Ставищенського РВ НКВС Піскун і начальник Лазарєв. Але ніхто не поспішав реагувати на такі звернення, повні болю відчаю несправедливості.
2 червня 1940 року помічник прокурора Київської області із спеціальних справ Брагінський, розглянувши в порядку нагляду справу підсудних А. Д. Швеця та К. Д. Швеця, очевидно, це і було викликане згаданими вище листами-скаргами, знайшов: «Швець Андрій Денисович і Швець Кирило Денисович, у минулому активні учасники петлюрівської армії, учасники контрреволюційної організації «Просвіта», будучи незадоволеними існуючим ладом, проводили контрреволюційну підривну роботу у колгоспі, поширювали провокаційні плітки про близькість війни і загибель радянської влади в наступній війні, здійснювали антирадянську діяльність, спрямовану проти заходів партії і уряду». Постанова помічника прокурора області була короткою: «Скаргу Швеця А. Д. і Швеця К. Д. відхилити і нагальне виробництво зупинити».7) І ні слова по суті справи, ні найменшого реагування на грубее порушення законності, на факти фізичного знущання над арештованими в процесі слідства, над тим, як вибивались їх самозвинувачення. Додамо лише, що цього разу у прокурорському висновку «Просвіта» однозначно названа контрреволюційною організацією. Повідомлення про вибуття із Гулагу засудженого Швеця А. Д. датується 12 квітня 1942 року.8) Причина – смерть. Ще одна. Болюча, страшна.І тільки в період хрущовської «відлиги» настав час реабілітації невинно засуджених братів.
22 травня 1956 року до Президії Київського обласного суду надійшов прокурорський протест (в порядку нагляду), в якому прокурор вважав постанову Особливої наради при НКВС СРСР від 21 жовтня 1938 року стосовно Швеця А. Д. і Швеця К. Д. неправильною і такою, що повинна бути відміненою.
30 травня 1956 року постановою президії Київського обласного суду брати були реабілітовані. На жаль, ця звістка вже не застала їх у живих. Пошта принесла довідки рідним у Гостру Могилу на Андрія Денисовича Швеця 13 червня 1956 року, а на Кирила Денисовича Швеця в березні 1962 року.

1) Центральний державний архів громадських організацій України, ф. 263, оп. 1, спр. № 36668 ФП, арк. 11.
2) Там же, арк. 78, 79, 83.
3) Там же, арк. 66.
4) Там же, арк. 66, 68.
5) Там же, арк. 76–77.
6) Там же, арк. 76–77.
7) Там же, арк. 87–88.
8) Там же, арк. 88.


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Понеділок, 21.01.2013, 13:27 | Повідомлення # 112
Генерал-майор
Група: Модератор
Повідомлень: 1466
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Письма В. Затонского ЦК КП(б)У и Киевскому обкому партии о голоде и издевательства власти над населением южных районов Киевской области
3-4 июня 1932

Остальные районы при том же неблагоприятном соотношении культур и сильном засорении севооборота просом будут иметь недохват площади: Тетиев свыше 7000 га. Ставище – 11 тыс. га, Буки – 13 тыс. га, при этом Ставище и особенно Тетиев, если бы удалось подбросить посевной материал (желательно гречиху), могли бы при напряжении еще по 4–5 тыс. га посеять. По Букам уточненных расчетов сейчас нет, но похоже на то, что у них лемитом будут не семена, а сроки. Им придется сеять буряк до отказа, частью на риск, чуть ли не 15–16 июня и уже поздно будет подогнать самые поздние культуры. Семян они имеют на 10 тыс. га и эти рассчитывают еще засеять. Им на это понадобится в самом лучшем случае дней 12–13, так как земля еще не паханная, а сеять можно будет лишь севалкой – на разброс семян не напасешься.
Я сразу же по приезде дал указания районам создать максимально благоприятные условия для охвата пустующих земель любыми культурами, семена которых могут найтись у крестьян, например, арбузы, тыквы, некоторые огородные растения. Предложил отвести всем желающим участки земли колхозникам в индивидуальном порядке, с тем, чтобы считать их огородами, даже если они окажутся на посевной земле, не приставать с контрактацией, лишь бы сеяли хотя бы для себя и своей скотины.
Районы идут на это, особенно Ставище, но много на этом уже не засеешь, тем более, что развязать хозяйственную инициативу от опеки сельского начальства вовсе не так легко.
Так называемый актив все норовит «усуспільнити» и зажать до бесчувствия. В создавшейся обстановке любому крестьянину гораздо легче спекулировать, чем заниматься производственной деятельностью. Спекульнул – урвал – твое счастье, корову же свинью, курицу, грядку овощей, пучок луку в любой момент могут «усуспільнити» – примеров хоть отбавляй.

Между прочим, в районе приобрела широкое распространение квалификация любой гнусности, какую себе позволяет то или иное начальство, как «левый загиб». Не уголовщики, видите ли, а перегиб, да еще в «левую» сторону, вроде, как благородная болезнь.
Совершенно такие же издевательства, только не во всех селах были и в Ставищанском районе. Более «мелкие» же загибы, вроде продажи имущества, в том числе хаты за невзнос «добровольных платежей», произвольные штрафы, аресты «усуспільнення» – насчитываются сотнями по каждому из этих районов. Особенно запутано с коровами. У одного взяли, у другого – выменяли. В конце концов незаконно взятая молочная корова оказывается у третьего хозяина, который ее получил уже законно. Чаще всего в обмен на свою недойную, которая уже зарезана и съедена. Вернуть даже уцелевшую и явно зря взятую скотину оказывается вовсе не просто. Уплатят по цене заготовок – это небольшое удовлетворение, когда сейчас за дойную корову платят 1000 руб. и более. Незаконно изъятого хлеба не вернешь, раскраденного барахла не найдешь, построить сотни хат по одному Тетиеву (ломали и в Ставищах, а переселениями меняли и продавали везде) в один год нет возможности.
Сейчас надо дать потерпевшим хотя бы моральное удовлетворение над мерзавцами. Затем необходима продовольственная помощь голодающим. До сих пор отпущенные фонды не могут прикрыть нужды. Речь идет о сотнях тонн по каждому району, правда, небольших сотнях. Например, по Ставищу я пробовал прикидывать. Из заявки районцев, с т. Кечинским, 440 тонн, величина в 300 тонн, мне кажется убедительно. Всех остроголодных мы кормить не можем и при этом. На базарах бойко торгуют печеным хлебом. Цены бешенные – 3–4 руб. фунт, примерно. За безценок продают одежду и прочие предметы домашнего обихода, чтобы купить кусок хлеба или стакан крупы (тоже 2–3 рубля). Кражи приняли невероятные размеры. На ночь во многих селах коров заводят в хаты, спасаясь увода. Много случаев увода и зареза на мясо лошадей. Куры почти перевелись. Например, в огромном селе (около 500 дворов) – Богатырке – за неделю наменяли 180 яиц, несмотря на то, что обменный товар прекрасный: селедки хорошего качества и конфеты тоже не плохие и весьма привлекательные. По словам селян, курей они ликвидируют в спешном порядке, чтобы не покрали. Свиней и других животных тоже не видать почти. Восстановление разрушенного хозяйства потребует изрядных вложений и придется на это пойти: словесностью не отделаться. Но так как сразу всего не вернешь, то надо сейчас добиваться восстановления кредита у изрядно изверившейся массы.
Местные власти и парторганизации не всегда это понимают и продолжают надеяться на политику твердой руки или наоборот в период хлебозаготовок, а сейчас далеко не искоренен, когда на середняка и даже бедняка переносились механические методы обращения с кулаком. В результате – ликвидация хозяйственной инициативы и усиление рвачества. Не думаю, чтобы в этих районах можно было много хлеба заготовить. Колоски будут снимать еще незрелые, частью от недостатка питания, частью – от жадности. Если народ ко времени уборки не удастся привести в чувство, будет исключительно тяжелая осень.

ЦГАОО Украины, фонд 1, опись 20, дело 5245, листы 15-24.
Машинопись.


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Четвер, 24.01.2013, 09:15 | Повідомлення # 113
Генерал-майор
Група: Модератор
Повідомлень: 1466
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Получив воззвания из-за кордона, Якубович совместно со своим заместителем «Галайдой» размножил их и разослал к Дударцам Владимиру, Адаму и Александру, Савицкому Ивану и Мещанюку Василию для распространения. Савицкий Иван прибыл из-за кордона в январе месяце 1921 года, служил до этого в петлюровских частях; поступив в Ставищенскую семинарию, не амнистировавшись и получив две таких прокламации, через Яскульскую-Грабовскую, отказался их принять, но не сообщил об этом властям. Дударец Владимир, получив прокламации для передачи брату Александру, таковые утерял и тогда же в стенах Ставищенской семинарии, учеником которой был Дударец Владимир, ученик Иваненко Роман нашел прокламацию и передал ее ученику Пацеле Тихону, который, переписав ее, возвратил Иваненко Роману 1 экземпляр, который последним был уничтожен. Копию воззвания Пацель Тихон передал ученику Бублию, который размножил ее, и после этого прокламации появились в м. Ставище.
Якубович, будучи у Дударца Адама и узнав об учителе Ковальчуке Тимофее, которого Дударец посвятил в работу «8-го Повстрайона», посетил его, и Ковальчук Тимофей согласился быть членом организации и сообщил Якубовичу о старом бандитском деятеле («Сорокопуд») Григорие, с которым Якубович поручил связаться Титаренко («Ястребу»), узнав пароль от Ковальчука, что Титаренко исполнил, и Слюсарь согласился охотно участвовать в работе организации, и был назначен начальником Кривецкой делянки.
Вайс Александр, служивший в Таращанском Политбюро в качестве Райуполномоченного, будучи уволен, организовал небольшой отряд, с которым совершал некоторое время грабежи, а затем, явившись к Ковальчуку Тимофею, с ним направился к Слюсарю («Сорокопуду») для переговоров о слиянии их отрядов в один, на что Слюсарь, заподозрив Вайса как агента ЧК, не согласился. Арестован Вайс был при винтовке, сабле и револьвере. Совершивши ряд преступлений по должности и сбежавший из-под стражи, желая искупить вину, он прислал деловоду Политбюро Пацелю Тихону письмо, которое последним было передано Красильникову-Демичу и в котором говорилось о существовании в Ставищенском районе подпольной организации, членами которой являются сотрудники Политбюро Пацель Петро, Дударец Александр и др., причем Демич по указанному письму ничего не предпринял.

Газета «Пролетарская Правда» от 2 сентября 1922 года


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Понеділок, 04.03.2013, 15:20 | Повідомлення # 114
Генерал-майор
Група: Модератор
Повідомлень: 1466
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
1655 р. січня 28.- Під Уманню(?).- Лист великого коронного гетьмана Станіслава «Ревери» Потоцького до коронного підканцлера Анджея Тшебицького колишнього перемиського єпископа

«Посилаю вже сьому пошту, рушивши військо в Україну. Одну пошту – при виступі з-під Тернополя, другу – з-під Гусятина, третю – з-під Животова, четверту – з-під Буші, п'яту – з Нестервара, шосту – з Тростянки, сьому, нинішню, з усім, що тільки стосується справи, зреферував. У моєму попередньому листі, даному з Тростянки, я повідомив, що після з'єднання з ордою наше військо мало рушити з-під Умані, котрі не відпущу (?), враховуючи різні рації, бо всі ці наші праці в усмиренні шляху між Дністром і Бугом і ближньої України даремні, коли Умань не буде підкорена. У ній зібралася вся старшина тамтешніх міст, як-от: уманський Дзярунко, кальницький Богун, брацлавський Зеленецький, полковники Глух, Махаринський, Ференц Сербии та інші з великою кількістю козаків укрилися. Ці (полковники) залишені в тилу, підняли (?) весь люд. Раніше міста думали, що їх мали привести до покори, і ми вислали з цим до них. При цьому я послав до них пана обозного коронного з паном Соко- линським для запевнення, що Хмельницький не скоро дасть їм поміч. Тому вони хотіли схилитися до мене. Але не вийшло (?). До того ж його мость пан руський воєвода, захворівши, не прибув 25 січня. У минулий понеділок я підступив під Умань, у котрій самі ж козаки спалили два передмістя, монастир і хутір і укрилися у великій кількості в одній частині міста та замку. Цього ж дня, побачивши належне місце, я скерував туди на другий день, у вівторок, полки і регімен- ти; одні з його мостю паном руським воєводою зліва від спаленого міста, другі – разом з гарматами, в середині, біля мене з паном обоз- иим коронним, котрий із своєю драгунією і добровільною челяддю свого полку добре діяв проти тих, які виходили перед валами, проганяючи їх з поля. Треті полки стояли від монастиря з паном подільським ловчим, котрий мав менший успіх, стримуючи тих, котрі виходили з того боку. Могло б дійти до доброї роботи, коли б з другого боку це було вчинено одночасно. Гармати і гранати чинили значну шкоду у такій гущавині людей, котрі надвечір вчинили вилазку протии пана руського воєводи. Тоді там піхота, добре витримавши, потужно дала їм вогню і загнала їх в самий вал. Однак обложені пильно стерегли вогнистих куль і зразу їх гасили, накриваючи мокрими ряднами свої доми і тому ми не добилися успіху у запаленні міста. Не довелося цього дня піти на штурм, відклавши це до другого дня. А ми мали добру надію на Господа Бога, думаючи, що могли б цей штурм щасливо закінчити. Однак якраз в цей час пан Брушкевич з паном Гродзицьким, ротмістром, який ходив з татарським роз'їздом, принесли відомость про Хмельницького, котрий йшов на допомогу Умані і вже був у Ставищах. Вони порубали козацьких «язиків» через те, що підходив ворог, але привели московських, котрі не могли сказати про козацьку потугу, а тільки про московську, котру оцінювали в шість тисяч. Через це, порадившися, ми знайшли слушним, щоб залишити намір підкорити Умань, бо це буде легше вчинити, коли Господь Бог подав би щасливу перемогу над Хмельницьким і подав би добрий кінець. Під Уманню довелося б і далі витрачати час. Хмельницького ж, котрий йшов на відсіч, можна було б виманити; коли про нього вчора взяли відомість, то, відступивши від Умані, проти Хмельницького виступили, палко просячи Господа Бога, щоб він так скерував речі, щоб з них було добро для Речі Посполитої. При нашому чеканні на відхід козаки вчинили вилазку і було тоді забито одного їхнього значного, кажуть, що уманського полковника, однак я не маю бажання розповідати про нього. Я відклав комісію до останнього дня березня, до часу воєнної пори. Про комплектування війська новими затягами вже писав і раніше до короля його мості, але ж військо й не було у тій кількості, яку хотіла б мати Річ Посполита, а на війні людей убуває, особливо іноземців, через хвороби. Послуги мої милості вашої мості, мого мостивого пана, старанно віддаю».

(БПАН у Кракові – ВР – № 1062 – Арк. 355 – Копія др. пол. XVII cm – Переклад з польської– Тексту документа передує заголовок, зроблений копіїстом: «Копія листа його мості пана гетьмана великого коронного пана Потоцького до його мості ксьондза підканцлера коронного 28 січня року Божого 1655»).


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Середа, 13.03.2013, 16:29 | Повідомлення # 115
Генерал-майор
Група: Модератор
Повідомлень: 1466
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Граф Платов Иван Матвеевич – сын героя 1812 г., донского атамана графа M. И. Платова, родился в 1795 году; поступил на службу казаком 2-го мая 1808 г. и до самого своего выхода в отставку (16-го декабря 1820 г.) находился в атаманском полку отца. Вместе с отцом он принимал деятельное участие в турецкой кампании 1809 - 12 гг. и в Отечественной войне. Произведенный 9-го апреля 1809 г. в хорунжие, он 3-го августа того же года участвовал при взятии г. Бабадага, затем, 22-го числа – при штурме крепости Гирсова, 29-го и 30-го – креп. Кавтенжи; 11-го июня 1811 г. он был назначен сотником, на следующий год (21-го февраля) – есаулом; 17-го июня 1812 г. П. сражался с французами под Гродном, потом 27-го и 28-го числа – у мест. Мира, где были истреблены 4 французские уланские полка; 6-го и 7-го августа он участвовал в бою под Смоленском, 12-го – при Дорогобуже, 26-го – при Бородине, 13-го и 14-го сентября – при Малоярославце, затем преследовал неприятеля вплоть до его обратного перехода через р. Неман и с 7-го по 26-е января 1813 г. был при осаде Данцига. Тогда же он был произведен в войсковые старшины и послан отцом с поручением на Дон. Вернувшись к своему полку в июле 1815 г., он совершил с ним поход до м. Ставища, а потом был опять командирован в Петербург; оттуда, произведенный 5-го февраля 1816 года в подполковники, в апреле уехал к себе на Дон. Здесь однажды на охоте он неосторожным выстрелом попал себе зарядом в левую щеку и глаз, и эта рана сказалась настолько серьезной, что долее служить сделалось невозможным: 16-го декабря 1820 г. он вышел в отставку с чином полковника и более 53-х лет прожил частным человеком, занимаясь делами благотворительности. Он много помогал бедным казакам при их снаряжении на службу и, имея свой конский завод, ежегодно даром раздавал от 50 до 60 лошадей. Помимо этого, он оставил по себе память, подарив донскому архиерейскому дому свою загородную дачу с садом и со всеми службами. Умер в Новочеркасске 7-го октября 1874 г. Он был кавалером орд. Почетного Легиона, пожалованного ему Людовиком XVIII.

"Донская Газета" 1874 г., № 4; "Донские Обл. Вед." 1874 г., №№ 84, 93, 94, 96; "Донск. Епархиальные Ведом." 1874 г., № 21. {Половцов}


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: П`ятниця, 15.03.2013, 15:36 | Повідомлення # 116
Генерал-майор
Група: Модератор
Повідомлень: 1466
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Тут я узнал некоторые обстоятельства о том разгаре, которое приняло дело по поискам о существовании тайного общества и об аресте некоторых лиц: здесь же сообщили мне о положительном признании Николая императором, и, хотя вскользь, я услышал о происшедшем 14 декабря в Петербурге. С сокрушенным сердцем должен был я расстаться с женой и воротился уже один в Умань. Как Корнилов был еще в отсутствии, получено мною было приказание из главной квартиры привесть дивизию к присяге уже Николаю Павловичу; я собрал Днепровский полк и, учинив это, поехал в Ставище, чтоб то же сделать и с Азовским полком, что и было исполнено. По возвращении из Ставища в Умань я встретил посланца с летучей военной почтой, в которой уже возвратившийся дивизионный командир Корнилов давал приказание Азовскому полку помимо меня и приказывал также полковому командиру относиться к нему помимо меня. Тут уж ясно мне стало, что и мой черед, если еще не преследования, то опалы начинается.

Источник: Волконский «Записки», Спб., Синодальная типография, 1901

Князь Сергей Григорьевич Волконский (1788 - 1865) – генерал-майор, бригадный командир 19 пехотной дивизии (1825); герой Отечественной войны 1812 года, декабрист. Единственный генерал действительной службы, принявший непосредственное участие в движении декабристов. В 1819 году вступил в «Союз благоденствия», в 1821 году – в Южное общество. С 1823 года возглавил Каменскую управу этого общества и был активным участником движения декабристов. 5 января 1826 года арестован по делу о восстании Черниговского пехотного полка, привезён в Санкт-Петербург и заключён в Петропавловскую крепость. Осуждён по 1-му разряду, лишён чинов и дворянства. 10 июня 1826 года приговорён был к «отсечению головы», но по Высочайшей конфирмации от 10 июля 1826 года смертный приговор был заменён на 20 лет каторжных работ в Сибири.



45-й пехотный Азовский генерал-фельдмаршала графа Головина, ныне Его Императорского Высочества Великого Князя Бориса Владимировича полк (1700-1918).


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Понеділок, 18.03.2013, 16:59 | Повідомлення # 117
Генерал-майор
Група: Модератор
Повідомлень: 1466
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Плавка Трофим Иванович

Родился 1899 г. в г. Ставище Таращанского уезда Киевской губернии. Украинец. Крестьянин. Окончил сельскую школу. Беспартийный. В Армии УНР с 1919 г. Служил во 2-м курени 10-й бригады 4-й Киевской дивизии. Во время Второго Зимнего похода – казак 1-й бригады 4-й Киевской дивизии. Расстрелян 22 ноября 1921 в г. Базар, Реабилитирован 27 апреля 1998 г.

Государственный архив СБУ, арх. 74679 фп., т. 1, л. 330.

Один, из 359 участников Второго Зимнего Похода под руководством генерала-хорунжего Армии УНР Юрка Тютюнника, расстрелянных в ноябре 1921 года под городком Базар на Житомирщине.


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Неділя, 24.03.2013, 11:25 | Повідомлення # 118
Генерал-майор
Група: Модератор
Повідомлень: 1466
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
У кожного врятованого єврея був рятівник, а досить часто і не один. Вражає доля мешканки Білої Церкви, 1926 р.н. Влітку 1941 р. разом із сестрою вона виїхала на канікули до рідні в с. Ставище. Звідти евакуюватися не змогла. Зв’язок з батьками, що лишились у Білій Церкві, був утрачений. У грудні 1941 р. розпочалась акція. Ще до виставлення охорони дівчинка залишила будинок, уникнувши смерті. Розпочався довгий, сповнений небезпек шлях до поятунку. Певний час вона переховувалась у мешканки Ставищ, а потім знайшла притулок у Жашкові. Дізнавшись, що у Ставищах врятувалась єврейська дівчина, вона вирішила її розшукати, вважаючи, що це її сестра. Виявилось, що сестра все ж загинула. Поневіряючись, дівчинка потрапила до дитячого будинку с. Плютенці. До цього закладу вона потрапила за участі начальника Ставищенської поліції. Виправдовуючи себе під час слідства, поліцай розповідав, що дівчинка прийшла в поліцію і просила її розстріляти, оскільки їй набридло переховуватись у лісі. Начальник поліції направив дитину до с. Розкішне Ставищенського району, наказавши старості влаштувати її на роботу. Проте дівчинці довелося покинути дитячий будинок, оскільки директор закладу дізналася про національність вихованки. По дорозі до Жашкова її заарештували поліцаї і відправили до Німеччини, звідки вона повернулася в 1945р.

Источник: Всеукраїнська асоціація "Нова Доба"


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Вівторок, 26.03.2013, 10:43 | Повідомлення # 119
Генерал-майор
Група: Модератор
Повідомлень: 1466
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Раиса Марковна Сочнева – Я помню всё...

22 июня 1941 года, когда началась такая долгая, кровавая, безжалостная война, наша семья жила в Перемышле, в Западной Украине. Отец был военнослужащим, старшему братику – 3 года, мне – меньше 2-х лет, сестрёнке – всего 1 месяц. Да и самой маме было всего 21 год...
Территорию части и нашего городка начали бомбить в 7 утра. Не описать панику, женские крики, детские слёзы. Мама рассказывала, что братик залез под стол и кричал: «Закройте небо!" Подъехала "полуторка" для эвакуации семей с детьми. Матери, в чём были, хватали детей и забирались в кузов, где уже и места не было, Водитель просил подождать следующую машину – но люди цеплялись за борта, догоняли машину. Примерно через 15 км нас догнала авиация, полетели бомбы. Водитель свернул в лес, и лесными дорогами мы добрались до вокзала. Маме повезло: она сидела с грудной дочкой в кабине, рядом находился чужой мальчик, который забрался в кабину сам, а его мама об этом и не знала. Она осталась в лесу его искать. Я тоже как-то оказалась не в кузове машины. Вместо сына она нашла меня, и мы пешком шли 5 км к вокзалу. А там – как в муравейнике. Эта женщина упросила начальника вокзала объявить по радио, что она ищет сына, а с ней не её девочка, то есть – я. К нам подошла наша няня Таня, я её узнала. Через сутки дали вагоны на Киев, эта женщина вместе со мной поехала в Ставище, где жила моя бабушка и где могла быть моя мама с тем мальчиком. Через три дня мы доехали до Ставища – и какая же была радость, когда состоялся "обмен"! Звали моего "побратима" Теличкань Анатолий, в 1955-58 годах он учился в Уманском СХИ.
Всю войну мы прожили на оккупированной территории. Я помню этот постоянный страх перед полицаями – ведь могли дознаться, что мы – семья военного.

Источник: Газета «Уманьский час» №4 (32) 05.05.2010г.


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Середа, 27.03.2013, 15:21 | Повідомлення # 120
Генерал-майор
Група: Модератор
Повідомлень: 1466
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(


Бойко Иван Акимович, полковник в отставке. Родился 19 марта 1924 года в селе Подворках Переяслав-Хмельницкого района в Киевской области. Участник боевых действий в составе 1-го Украинского фронта 3-й Гвардейской танковой армии 182-го инженерно-механизированного батальона. Разведчик, старшина взвода разведки. Принимал участие в боевых действиях при освобождении Украины, Киева, на Букринском и Лютежском плацдармах, освобождал Васильков, Фастов, Хмельницкий, Винницу, Варшаву, Польшу. Под Краковом был ранен.
В 1947 г. демобилизован. Вернулся в Переяслав-Хмельницкий, где стал председателем городского потребительского общества, которое восстанавливало разрушенное немцами хозяйство – магазины, предприятия общественного питания, складские помещения и другие объекты. Экстерном закончил 10 классов. Направлен на учебу в черниговскую школу Центросоюза, а после ее окончания на работу в Ставищенский район Киевской области. Был председателем райпотребсоюза Ставищенского района Киевской области, восстанавливал разрушенное немцами народное хозяйство. За шесть лет его работы в Ставищах и в районе было построено более 30 магазинов и предприятий общественного питания.
В 1961 году областным комитетом партии был переведен работать начальником управления торговли Киевской области, тогда же ему было присвоено звание экономиста высшей категории.
В 1982 году – начальник управления транспортных средств Министерства торговли СССР, а в 1984 г. проректор Института повышения квалификации руководящих работников и специалистов торговли СССР, где проработал до 1991 года.
Восемь раз избирался депутатом районного, городского и областного советов. Потом около 20 лет отдал работе в ветеранских организациях города Киева. Награжден четырьмя орденами, медалями «За отвагу», «За боевые заслуги» и всеми юбилейными.

Источник: http://www.km.ru/


Санкт-Петербург
 
Форум » Історія селища Ставище » Історичні факти » Люди, история, времена (Известные имена)
Сторінка 8 з 15«126789101415»
Пошук: