Люди, история, времена - Сторінка 7 - Форум
Понеділок, 05.12.2016, 18:39
Нове на сайті Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Оновити Нові повідомлення · Особисті повідомлення Особисті повідомлення() · Відомості про учасників форумуУчасники · Читаємо правила форумуПравила форуму · Знайти на форуміПошук · Підписатися на отримання новинRSS · Тільки для VIP-користувачівПриватний форум ]
Сторінка 7 з 15«12567891415»
Модератор форуму: Viktor, Оксана 
Форум » Історія селища Ставище » Історичні факти » Люди, история, времена (Известные имена)
Люди, история, времена
ViktorДата: Четвер, 04.09.2008, 13:11 | Повідомлення # 1
Генерал-майор
Група: Модератор
Повідомлень: 1464
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Исторические факты об известных людях, которые родились, жили, были проездом в Ставищенском районе или внесли свою лепту в развитие и благополучие района.

Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Вівторок, 10.01.2012, 14:39 | Повідомлення # 91
Генерал-майор
Група: Модератор
Повідомлень: 1464
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(

21 ноября 1943 года в поселке Роскишне Ставищенского района Киевской области в семье колхозника родился Михаил Петрович ЗАГОРОДНИЙ — председатель наблюдательного совета ОАО «Треста «Киевгорстрой-1». Заслуженный строитель Украины.
В 1960 году Михаил Загородний закончил Роскишненскую среднеобразовательную школу. До 1961 года работал в Роскишненском колхозе, а в 1961 году поступил на строительный факультет инженерно-строительного института города Днепропетровска, одновременно начав свою трудовую деятельность плотником в строительном управлении №4 треста №17 города Днепропетровска. В 1965 году, после прохождения службы в рядах Советской Армии, М.П.Загородний был зачислен студентом строительного факультета Киевского инженерно-строительного института. По окончанию института, в 1970 году, как молодой специалист был направлен по распределению в трест «Киевгорстрой-1», где был назначен на должность старшего инженера производственно-технического отдела строительного управления №3.
За период с 1970 по 1980 годы М.П. Загородний прошел путь от старшего инженера ПТО до начальника строительного управления №3 треста «Киевгорстрой-1».
В 1980 году М.П. Загородний был назначен на должность главного инженера треста «Киевгорстрой-1». На этой должности работал до 1982 года. Учитывая большой практический опыт организации и руководства строительным производством, был назначен управляющим трестом «Киевгорстрой-1».
В последние годы Михаил Петрович был избран председателем наблюдательного совета ОАО «Трест «Киевгорстрой-1».
При непосредственном участии М.П.Загороднего в городе Киеве построены жилищные массивы: Оболонь, Троещина, Мостицкий, Минский, на жилищном массиве Оболонь трестом начата строительство храма Покрова Божьей Матери.
М,П,Загородний был депутатом Киевского городского Совета, где возглавлял постоянную комиссию по вопросам градостроительства и землепользования.
За весомый личный вклад в организацию строительного производства М.П.Загороднему присвоено почетное звание «Заслуженный строитель Украины». Он кавалер орденов: «Знак почета», «За заслуги» ІІІ степени, «За заслуги» ІІ степени, обладатель «Хрустального Рога Изобилия». Посмертно награжден орденом «За заслуги» I степени.
Умер 20 апреля 2000 года в Киеве.
Его имя присвоено тресту «Киевгорстрой-1».
Именем Михаила Петровича Загороднего названа площадь на жилом массиве Оболонь.


Источник: calendar.interesniy.kiev.ua


Санкт-Петербург
 
RuslanKoloДата: Неділя, 19.02.2012, 00:53 | Повідомлення # 92
Рядовий
Група: Початківець
Повідомлень: 7
« 1 »
Країна: Україна
Статус: :-(
Таде́й Розесла́вович Ри́льський (* 2 січня 1841, Ставище, Сквирський повіт, Київська губернія — † 7 жовтня 1902, Романівка (Попільнянський район), Житомирська область) — український громадський і культурний діяч, "хлопоман".
Батько Максима Рильського.

Батько - польський шляхтич, повітовий маршалок (предводитель дворянства).
Мати - з роду князів Трубецьких.
У родині зберегали спогад про дивовижний порятунок прадіда Т.Рильського - Ромуальда, який за часів Коліївщини навчався в Умані і потрапив до рук гайдамаків. За мить до страти 14-літній підліток заспівав український псалом "Пречистая Діво, Мати Руського краю", чим зворушив коліїв. Їхній отаман відпустив не лише юного спудея, а й усіх бранців, що мали загинути разом із ним. Згодом Тадей Рильський записав цю сімейну історію і надрукував її в журналі "Киевская Старина".
Під час студій у Київському університеті Т.Рильський потоваришував із В.Антоновичем. Після того, як хлопомани на чолі з Т.Рильським і В.Антоновичем восени 1860 року вийшли з польського студентського земляцтва, київський земський ісправник Подгурський подав "по інстанції" рапорт про "таємне товариство комуністів". Було відкрито справу "О предосудительных сношениях студентов Киевского университета с крестьянами". У помешканні братів Тадея та Йосипа Рильських та в маєтку їхнього батька провели обшуки. Як зазначено у підписаному начальником III Відділення Імпеаторської Канцелярії князем Долгоруковим документі, головним доказом вини підозрюваних стали "несколько листов тетради, написаной Фаддеем Рыльским на малороссийском языке, в которой рассказывалась история Украины, наполненная местами, могущими возмущать крестьянские умы; так, напр., об угнетениях народа, о восстании его под предвод. Хмельницкого, об успехе этого восстания и т. п.". Слідство встановило, що Тадей Рильський "посещал крестьянские избы и шинки", "читал дворовой прислуге поэму "Наймычка"" і співав із селянами народних пісень.
Після цього братів Рильських "высочайше повелено" направити для завершення навчання в Казанський університет під поліційний нагляд. Інформація про це дійшла до Герцена, а відтак потрапила на сторінки друкованого за кордонами Російської імперії журналу "Колокол". Ймовірно, це стало причиною скасування "высочайшего повеления", опальних братів залишили довчатись у Києві.
Справу "Об обществе хлопоманов и членов оного Антоновиче, Рыльском и Чубинском" офіційно закрили лише 15 квітня 1876 року.
Згодом став активним членом київської Старої громади.
Більшу частину життя провів у родовому маєтку в с. Романівка (батько Т.Рильського виділив його синові як третину спадку відразу по закінченні ним університету). Т.Рильський власним коштом збудував і утримував церковно-приходську школу, в якій були кабінети фізики та хімії і в якій він сам учителював.
Рано овдовівши, 1878 року одружився з неписьменною селянською дівчиною Меланією Чуприною. Свого найменшого сина, майбутнього поета, назвав на честь Максима Залізняка.
Похований у Романівці.
Одним "із ліпших знавців українського народного життя" вважав Іван Франко Тадея Рильського, про якого видатний поет Максим Рильський написав: "Гордість наповнює серце при думці, що я син того Тадея".

Колись, перебуваючи у будинку-музеї Максима Рильського у Києві, ми, школярі із Ставищ, навмисне уточнили у Богдана Максимовича Рильського, у яких саме Ставищах народився дід. "Так-так, саме у Ставищі Київської області".


Повідомлення відредагував RuslanKolo - Неділя, 19.02.2012, 01:05
 
ViktorДата: Неділя, 19.02.2012, 17:24 | Повідомлення # 93
Генерал-майор
Група: Модератор
Повідомлень: 1464
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Quote (RuslanKolo)
Таде́й Розесла́вович Ри́льський

RuslanKolo, дело в том, что между Ставище (ранее Таращанского уезда Киевской губернии) и Ставищем Сквирского уезда Киевской губернии, на карте по прямой 72 км. Так что, к сожалению, Тадей Рыльский, к Ставище, ныне Ставищенского района Киевской области отношения не имеет. Хотя не исключено, что Рыльский там когда-нибудь бывал.


Санкт-Петербург
 
RuslanKoloДата: Понеділок, 20.02.2012, 14:17 | Повідомлення # 94
Рядовий
Група: Початківець
Повідомлень: 7
« 1 »
Країна: Україна
Статус: :-(
Возможно, неверная информация в Википедии, откуда я передернул статейку. Там много диких ляпов. В интернете много разных версий по поводу места рождения Фаддея Рыльского.
Не посмотрел, к какому уезду относилось тогда наше Ставище.
Внук Тадея (Фаддея) Рыльского, Богдан Рыльский, директор киевского музея Рыльского, в 1986 году подтвердил, что дед родился именно в Ставище, современном райцентре Ставищенского района, тогда владении Браницких; этот вопрос к Богдану Максимовичу нами, школьниками, и был задан с целью развеять туманность относительно Тадея (Фаддея). Другое дело, каким образом в Ставище оказались Рыльские - проездом, в гостях у Браницких, или по делу - кто их, польских шляхтичей, знает. Смутно помню какую-то версию на эту тему.
Действительно, возле райцентра Сквира есть небольшое село Ставище (на расстоянии 44км - может, это и есть имение Рыльских?), дальше, в 100км - еще одно Ставище. И до наших Ставищ всего 60км. Может, Богдан Рыльский сам не разбирался в разных Ставищах? Или решил польстить школьникам?


Повідомлення відредагував RuslanKolo - Понеділок, 20.02.2012, 15:31
 
ViktorДата: Понеділок, 20.02.2012, 18:08 | Повідомлення # 95
Генерал-майор
Група: Модератор
Повідомлень: 1464
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Quote (RuslanKolo)
В интернете много разных версий по поводу места рождения Фаддея Рыльского.

Я тоже проверял эту версию несколько месяцев назад, вышел на некоторые польские источники (на польском). Но и у поляков Тадей родился возле Сквиры. Надо проверить, когда появилось Ставище возле Сквиры, это тоже как вариант.


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Понеділок, 20.02.2012, 22:54 | Повідомлення # 96
Генерал-майор
Група: Модератор
Повідомлень: 1464
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Чтобы не быть голословным, заглянул, что написано у Похилевича про Ставища Сквирского уезда:



Думаю, что теперь сомневаться не в чем.


Санкт-Петербург
 
RuslanKoloДата: Понеділок, 20.02.2012, 23:29 | Повідомлення # 97
Рядовий
Група: Початківець
Повідомлень: 7
« 1 »
Країна: Україна
Статус: :-(
Вот еще одна истина восторжествовала. Фаддей Рыльский нашел свою родину. Земля приняла блудного сына smile
 
ViktorДата: Вівторок, 21.02.2012, 14:45 | Повідомлення # 98
Генерал-майор
Група: Модератор
Повідомлень: 1464
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Коган Наум Яковлевич (1908 - ?) – стратиграф, палеонтолог, уроженец г. Ставище Киевской губ.

В 30-е годы изучал третичные отложения Сахалина, работал в НГРИ.
Участник XVII МГК (июль 1937).
Перед арестом - главный инженер Красноярской геологоразведочной партии треста "Востсибугольразведка".
Арестован 14 мая 1949 "за участие в антисоветской группе" - по "красноярскому делу" (при обыске дома была обнаружен отчет уже арестованного Б.Ф. Сперанского).
Осужден ОСО при МГБ СССР 28 октября 1950 на 15 лет лагерей.
До освобождения и реабилитации в 1954 осужденных по "красноярскому делу" не дожил: умер, когда шел в строю заключенных на работу.
Реабилитирован посмертно 10 апреля 1954.

Источник: http://www.g-to-g.com


Санкт-Петербург
 
RuslanKoloДата: Четвер, 01.03.2012, 00:12 | Повідомлення # 99
Рядовий
Група: Початківець
Повідомлень: 7
« 1 »
Країна: Україна
Статус: :-(

Анато́лій Макси́мович Зле́нко (2 червня 1938, Ставище) — перший Міністр закордонних справ України (1990—1994, 2000—2003).
Народився 2 червня 1938 року у смт Ставище Київської області. 1959 року закінчив Київський гірничий технікум. 1959 року — гірничий майстер шахти «Максимівка-Полога» тресту «Кадіїввугілля», місто Кадіївка (Стаханов).
1967 року закінчив Київський університет.
У 1967—1973 рр. — аташе, 2-й секретар відділу міжнародних організацій МЗС УРСР.
З 03.1973 р. — співробітник Секретаріату ЮНЕСКО в Парижі.
З 1979 р. — радник відділу міжнародних організацій у справах ЮНЕСКО МЗС УРСР.
З 10.1983 р. по 03.1987 р. — Постійний Представник УРСР при ЮНЕСКО.
З 04.1987 р. — заступник міністра, з 07.1989 р. по 07.1990 р. — перший заступник міністра закордонних справ УРСР.
З 07.1990 р. по 25.08.1994 р. — міністр закордонних справ України.
З 09.1994 р. по 09.1997 р. — Постійний Представник України при ООН.
З 19.09.1997 р. по 02.10.2000 р. — Посол України у Французькій Республіці,
з 19.09.1997 р. по 17.10.2000 р. — Постійний Представник України при ЮНЕСКО, Представник України у Виконавчій раді ЮНЕСКО з 23.11.1998 р.,
Надзвичайний і Повноважний Посол України в Португальській Республіці з 14.04.1998 р. по 17.10.2000 р. (за сумісництвом).
З 10.2000 р. по 09.2003 р. — Міністр закордонних справ України.
З жовтня 2003 р. — радник Президента України з міжнародних питань.
З 12.2003 р. — представник України в Комісії ООН з прав людини.
Автор 100 праць на міжнародну тематику.
Володіє англійською, іспанською, португальською, французькою мовами.
(С) wikipedia.org
Хоч, здається, це розкішнянський хлопець.
 
ViktorДата: П`ятниця, 27.04.2012, 09:35 | Повідомлення # 100
Генерал-майор
Група: Модератор
Повідомлень: 1464
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Майкл Журовский: Библиография Украины на основе журналов на польском языке 1859 -1918 гг.



На основе журналов:
Kłosy – 1865-1890
Kłosy Ukraińskie – 1914-1917
Kraj – 1882-1909
Kresy – 1905-1906
Nasza Przyszłość – 1908
Tygodnik Ilustrowany – 1859-1918
Wieś i Dwór – 1914-1918
Wieś Ilustrowana – 1911-1914

Украина под властью царя
Часть первая: A - Ł

Branicki, Władysław hr. z Stawiszcz -dary na kościół św. Mikołaja w Kijowie: "Kurjer Kijowski", art., Kraj, 5.6, 1908, str. 4
Branicki, Władysław hr. z Stawiszcz -lokata kapitałów w W. Ks. Poznańskim: "Kor. z Kijowa", art., Kraj, nr.15, 1883, str. 12
Branicki, Władysław hr. z Stawiszcz -ofiarodawca na instytut politechniczny w Kijowie: "Oświata i szkoły", art., Kraj, nr.3, 1899, str. 38
Branicki, Władysław hr. z Stawiszcz -ofiarodawca na kościół św. Mikołaja w Kijowie: "Ofiary na kościół św. Mikołaja w Kijowie", art., Kraj, nr.25, 1898, str. 31
Branicki, Władysław hr. z Stawiszcz -ofiarodawca na progimnazjum w Humaniu: "Humań", art., Kraj, nr.12, 1885, str. 16
Branicki, Władysław hr. z Stawiszcz -ofiarodawca na progimnazjum w Humaniu: "Humań", art., Kraj, nr.26,27, 1885, str. 21,16
Branicki, Władysław hr. z Stawiszcz -pawilion na wystawie rolniczym w r. 1897, opis: Mikołaj Trzaska, "Z Wystawy Kijowskiej", art., Kraj, nr.35, 1897, str. 23-24
Branicki, Władysław hr. z Stawiszcz -pomoc dla biednych i głodnych: "Humań", art., Kraj, nr.21, 1887, str. 13
Branicki, Władysław hr. z Stawiszcz -rola w bank wiejski: "Bank wiejski w Białej-Cerkwi", art., Kraj, nr.29, 1893, str. 23
Branicki, Władysław hr. z Stawiszcz -rola w tow. asekuracyjnym w Kijowie: Mikołaj Trzaska, "Jedno z Kijowskich towarzystw wzajemnego ubezpieczenia", art., Kraj, nr.20, 1891, str. 9-10
Branicki, Władysław hr. z Stawiszcz -sprawa sądowa z czynszownikami: "Kor. z Kijowa, 6 kwietnia", art., Kłosy, nr.1085, t.42, 1886, str. 228-9
Branicki, Władysław hr. z Stawiszcz -sprawa sądowa z czynszownikami: "Humań", art., Kraj, nr.31, 1884, str. 17
Branicki, Władysław hr. z Stawiszcz -sprawa sądowa z czynszownikami: "Humań", art., Kraj, nr.31, 1884, str. 17
Branicki, Władysław hr. z Stawiszcz -sprawa sądowa z Tow. Jednodworców: "Kor. z Kijowa", art., Kraj, nr.46, 1883, str. 17
Branicki, Władysław hr. z Stawiszcz -stosunek do projektu Kazimierza Ledóchowskiego w sprawie komitetu pomocy dla oficjalistów poszukających pracy: "Kor. z Kijowa", art., Kraj, nr.17, 1887, str. 11
Branicki, Władysław hr. z Stawiszcz -stosunek do projektu Kazimierza Ledóchowskiego w sprawie komitetu pomocy dla oficjalistów poszukających pracy: "Kor. z Kijowa", art., Kraj, nr.12,14, 1887, str. 15-6,14
Branicki, Władysław hr. z Stawiszcz -stosunek do przyniesienia seminarium prawosławnego czteroklasowego z Szarogrodu (hr. Branickich) do Winnicy: "Winnica", art., Kraj, nr.34, 1885, str. 19
Branicki, Władysław hr. z Stawiszcz -stosunek do sprawy czynszowników z wsi zw. Płoskie: "Kijów", art., Kraj, nr.17, 1886, str. 13
Branicki, Władysław hr. z Stawiszcz -stosunek do sprawy komitetu pomocy dla oficjalistów poszukających pracy: Władyslaw Branicki z Stawiszcz, "List do Redakcji", art., Kraj, nr.20, 1887, str. 2
Branicki, Władysław hr. z Stawiszcz -stosunki z włościanami: Antoni J. Rolle, "Kor. z Kam-Pod w kwietniu, 1887", art., Kłosy, nr.1140, t.44, 1887, str. 289-90
Branicki, Władysław hr. z Stawiszcz: "Śp. Władysław Branicki", fot., Wieś Ilustrowana, nr.5, 1914, str. 58
Branicki, Władysław hr. z Stawiszcz: "Śp. Władysław Branicki", fot., Tygodnik Ilustrowany, nr.17, 1914(I), str. 333
Branicki, Władysław hr. z Stawiszcz: "Śp. Władysław hr. Branicki", nekrolog, Wieś i Dwór, nr.9, 1914, str. 28
Branicki, Władysław hr. z Stawiszcz: "Wł.B....Jego duszy", Klepsydra, Kłosy Ukraińskie, 3-4, 1, 1914, str. bez cyfry
Branicki, Władysław hr. z Stawiszcz: "Wł.B.", nekrolog, Kłosy Ukraińskie, 3-4, 1, 1914, str. 20
Braniccy, hr., majątki -st. ogólny: "Kor. z nad Dniestru", art., Kraj, nr.30, 1883, str. 11
Gospodarka finansowa, Stawiszcze -lokata pieniędzy w W.Ks.Poznańskim przez Władysława hr. Branickiego z: "Kor. z Kijowa", art., Kraj, nr.15, 1883, str. 12
Konie, Stawiszcze (hr. Branickich) -wysprzedaż stadnin hr. Władysława Branickiego i jego głównego rządcy, p. Rakowskiego: "Kor. z Kijowa", art., Kraj, nr.19, 1882, str. 13
Konie, Stawiszcze (hr. Branickich) -wysprzedaż stadnin hr. Władysława Branickiego i jego głównego rządcy, pana Rakowskiego: "Kor. z Stawiszcz", art., Kraj, nr.20, 1882, str. 15
Filantropia, Humań -tow. pomocy dla biednej młodzieży (uczającej), Władysław hr. Branicki z Stawiszcz, ofiarodawca: "Humań", art., Kraj, nr.12, 1885, str. 16
Humań, filantropia -Władysław hr. Branicki z Stawiszcz, ofiarodawca na progimnazjum miejskie: "Humań", art., Kraj, nr.12, 1885, str. 16
Humań, oświata -gimnazjum, opis aktu publicznego, statystyka wyzanań uczniów, spis ofiarodawców, np. hr. Wł. Branicki z Stawiszcz i cukrownia cybulowska: "Humań", art., Kraj, nr.26,27, 1885, str. 21,16
Humańszczyzna, filantropia -pomoc Wł. hr. Branickiego z Stawiszcz dla biednych i dla głodnych: "Humań", art., Kraj, nr.21, 1887, str. 13


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: П`ятниця, 27.04.2012, 09:37 | Повідомлення # 101
Генерал-майор
Група: Модератор
Повідомлень: 1464
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Майкл Журовский: Библиография Украины на основе журналов на польском языке 1859 -1918 гг.

Украина под властью царя
Часть вторая: M - Z

Miciński, Tadeusz, "W Stawiszczach (hr. Branickich) bez Dna: List X. Józefa Poniatowskiego do X. Karola de Ligne", art., Wieś Ilustrowana, nr.7, 1914, str. 22
Opieka społeczna, rolnictwo -komitet pomocy dla bezrobotnych oficjalistów. Projekt Kazimierza Ledóchowskiego i Władysława hr. Branickiego z Stawiszcz: "Kor. z Kijowa", art., Kraj, nr.12,14,17, 1887, str. 15-16,14,11
Oświata, Humań -progimnazjum klasyczne nowe, opis aktu publicznego, statystyka wyznań studentów, spis ofiarodawców, n.p. Władysław hr. Branicki z Stawiszcz i cukrownia cybulowiecka: "Humań", art., Kraj, nr.26,27, 1885, str. 21,16
Płoskie (hr. Branickich), sądownictwo -sprawa Władysława hr. Branickiego z Stawiszcz z czynszownikami a: "Humań", art., Kraj, nr.31, 1884, str. 17
Rakowski, Florian -sprzedaż stadniny: "Kor. z Stawiszcz", art., Kraj, nr.20, 1882, str. 15
Rolnictwo, oficjaliści -komitet pomocy dla oficjalistów poszukających pracy. Projekt Władysława hr. Branickiego z Stawiszcz i Kazimierza Ledóchowskiego: Jan Iłgowski, "Kijów", art., Kraj, nr.22, 1887, str. 14
Rolnictwo, oficjaliści -komitet pomocy dla oficjalistów poszukających pracy. Projekt Władyslawa hr. Branickiego z Stawiszcz i Kazimierza Ledóchowskiego: "Kor. z Kijowa", art., Kraj, nr.12,14,17, 1887, str. 15-6,14,11
Rolnictwo, oficjaliści -komitet pomocy dla oficjalistów poszukających pracy: Listy w sprawie: Władysław hr. Branicki z Stawiszcz, "Władysław Branicki do redacji w sprawie oficjalistów", art., Kraj, nr.20, 1887, str. 2
Rolnictwo, sądownictwo -tow. jednodworców przeciwko Władysława hr. Branickiemu z Stawiszcz: "Kor. z Kijowa", art., Kraj, nr.46, 1883, str. 17
Sądownictwo, rolnictwo -czynsze: sprawa Władysława hr. Branickiego z Stawiszcz z Towarzystwem Jednodworców: "Kor. z Kijowa", art., Kraj, nr.46, 1883, str. 17
Stawiszcze (hr. Branickich), dzieje: Tadeusz Miciński, "W Stawiszczach bez Dna: List X. Józefa Poniatowskiego do X. Karola de Ligne", art., Wieś Ilustrowana , nr.7, 1914, str. 17-22
Stawiszcze (hr. Branickich), opisy: "Stawiszcze", art., Tygodnik Ilustrowany, t.12, 1881, str. 293-4
Stawiszcze (hr. Branickich), opisy: Edward Chłopicki, "Wędrówka po gubernii kijowskiej (o Stawiszczach)", art., Tygodnik Ilustrowany, nr.306, t.12, 1881, str. 293-95
Stawiszcze (hr. Branickich), widoki: "Palac w Stawiszczach", szt., Tygodnik Ilustrowany, t.12, 1881, str. 285
Szarogród (hr. Branickich, ongiś ks. Lubomirskich) -stosunek Władysława hr. Branickiego z Stawiszcz i rady miejskiej w Winnicy do przyszłości seminarium prawosławnego czteroklasowego w S.: "Winnica", art., Kraj, nr.34, 1885, str. 19

Полная библиография Украины на основе журналов на польском языке 1859 -1918 гг.: http://www.biblioteka.info/ukraina/


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Понеділок, 25.06.2012, 16:35 | Повідомлення # 102
Генерал-майор
Група: Модератор
Повідомлень: 1464
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Король Станислав в 1787 г., возвращаясь из каневской поездки, ночевал в Ставище.

Источник: Географический словарь Царства Польского и других славянских стран

Как известно, король Станислав-Август встречался в Каневе с Екатериной II 6 мая 1787 года.
9 мая польский двор перебирается в Корсунь, для встречи с императором Иосифом II.
10 мая король Станислав-Август направился в Варшаву, куда и прибыл 11 июля 1787 года
Так что можно предположить, что в Ставище он был в середине мая 1787 года.

Станислав II Август Понятовский (1732-1798), последний король Речи Посполитой в 1764-1795 гг.



Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Субота, 06.10.2012, 17:32 | Повідомлення # 103
Генерал-майор
Група: Модератор
Повідомлень: 1464
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Пузицький Антон Олексійович (13.01.1877–1945?) — генерал-хорунжий Армії УНР.



Походив з селян м Ставище Таращанського повіту Київської губернії. Закінчив Одеське піхотне юнкерське училище (1902 р.), служив у 5-му піхотному Калузькому полку (м. Біла). Брав участь у Російсько-японській війні. Закінчив Офіцерську стрілецьку школу (1912 р.), офіцерські кулеметні курси у м Оранієнбаум На фронт Першої світової війни вирушив штабс-капітаном, командиром кулеметної роти. Був одним із десяти офіцерів, що вцілили після цілковитого розгрому 5-го Калузького полку під час загибелі 2-ї російської армії генерала Самсонова у Східній Прусії. У 1915 р. – командир батальйону відновленого 5-го Калузького полку. З 1916 р. – помічник командира полку. У листопаді 1916 р. через поганий стан здоров'я (мав на той час 5 поранень та 2 контузії) перевівся командиром батальйону до 1-го Кулеметного запасного полку. З січня 1917 р. – помічник командира цього полку. У вересні 1917 р. був призначений командиром 2-го пішого прикордонного полку. З 25.10.1917 р. – полковник. За Першу світову війну був нагороджений всіма орденами до Святої Анни II ступеня з мечами, Георгіївською зброєю.
У серпні 1917 р. зголосився до розпорядження Українського генерального військового секретаріату. У жовтні 1917 р. був призначений уповноваженим з українізації 6-го армійського корпусу (незабаром перетворений на 2-й Січовий Запорізький). З вояків-українців 16-ї піхотної дивізії 6-го армійського корпусу створив 4-ту Січову дивізію та 4-ту Січову артилерійську бригаду. Був начальником штабу 4-ї Січової дивізії військ Центральної Ради. З січня 1918 р. – начальник 4-ї Січової дивізії. У березні 1918 р. у зв'язку з загальною демобілізацією, оголошеною Центральною Радою, розформував рештки дивізії у Києві. З 12.04.1918 р. – помічник губернського комісара Таврії. З 22.06.1918 р. командир 43-го пішого Грайворонського полку Армії Української Держави. З серпня 1918 р. – командир 1-го Сірожупанного полку Армії Української Держави. З грудня 1918 р. – командир 1-ї бригади 1-ї Сірожупанної дивізії. З 27.02.1919 р. – начальник 17-ї пішої дивізії Дієвої армії УНР. 06.05.1919 р. (фактично – раніше) був усунутий з посади начальника дивізії за співчуття Оскілківському заколоту. 26.05.1919 р. потрапив до польського полону у Дубно. 02.10.1919 р. повернувся з полону, перебував у розпорядженні штабу Дієвої армії УНР. З жовтня 1919 р. – начальник 1-ї дивізії Залізничної охорони Дієвої армії УНР (перебувала у стадії формування).
З кінця липня 1920 р. – помічник командира 2-ї збірної запасової бригади (згодом – 2-ї бригади 1-ї Кулеметної дивізії). З 01.08.1920 р. — начальник штабу 7-ї запасової бригади Армії УНР. З кінця вересня 1920 р. – командир окремого загону 1-ї Кулеметної дивізії Армії УНР. З 04.11.1920 р. – заступник начальника 1-ї Кулеметної дивізії Армії УНР. З червня 1921 р. – начальник 5-ї Херсонської стрілецької дивізії Армії УНР. З 02.08.1921 р. – генерал-хорунжий.
З 1923 р. жив на еміграції у Польщі.
У 1944 р. виїхав до Німеччини. Зник безвісті вночі з 30 на 31 липня 1945 р. – відстав від потягу з українськими біженцями між ст. Герсфельд та Фульда.

Источник: http://lib.rus.ec/


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Четвер, 11.10.2012, 11:34 | Повідомлення # 104
Генерал-майор
Група: Модератор
Повідомлень: 1464
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Эдмунд Березовский (род. 25 ноября 1861 г. в г. Ставище на Киевщине, умер. 30 июля 1924 года в Варшаве) - русский инженер, подполковник железнодорожных войск Армии Российской Империи и титулярный бригадный генерал Войска Польского.
Служба в русской армии
Он учился и сдал выпускные экзамены в школе в Белой Церкви. 1 декабря 1879 году он поступил во 2-е военное Константиновское училище в Санкт-Петербурге. 1 августа 1881 году начал профессиональную службу в армии. 1 сентября 1884 году начал учиться в Николаевской Инженерной Академии в Санкт-Петербурге. До 31 декабря 1917 года служил в железнодорожных войсках. Участвовал в строительстве Транссибирской магистрали. В период с 20 мая 1918 по 20 апреля 1920 года, он работал на строительстве железной дороги в юго-западной России. Потом был гражданским чиновником в Волынской Дирекции Окружной Железной дороги.
Служба в польской армии
Указом № 2678 Верховного Главнокомандующего от 1 марта 1921 года он был назначен офицером VIII ранга и призван на действительную службу в польской армии. Получил назначение в VIII Департамент Строительства в Министерстве Военных Дел в Варшаве. Приказом министра военных дел № 1759 от 27 июня 1921 года был направлен в Генеральный Округ „Белосток” на должность начальника строительства и расквартирования.
В октябре 1921 года указом Главнокомандующего № 3324, был переименован из звания офицера VIII ранга, в звание полковника в Корпус Офицеров Инженеров и Саппёров. В ноябре 1922 года был утвержден в должности начальника Инженеров и Сапёров Штаба Округа Корпуса № IV в Лодзе. Перед выходом в отставку, оставался на учете 3 Полка Сапёров Вильнюсских в Вильнюсе.
Указом Президента Республики от 12 августа 1923 года был отправлен в отставку с 31 октября 1923 года, в титуле бригадного генерала, в связи с превышением возраста. Он умер 30 июля 1924 году в Варшаве. Похоронен на Военном кладбище Повонзки.
Его дочь, Майя (Мария) Березовская (1898 - 1978 гг.), известная польская художница, график, карикатуристка и сценограф.

Источник: http://pl.wikipedia.org/


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Четвер, 08.11.2012, 14:44 | Повідомлення # 105
Генерал-майор
Група: Модератор
Повідомлень: 1464
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Дяченко П. Г. «Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР». Київ, 2010

Зимовий похід
13 грудня полк рушив у напрямку Таращі. По дорозі наші патрулі вимонлювали денікінську "государственну стражу" та ліквідовували її. Дійшовши до с. Юрківки, що за 6 км від Ставища Таращанського повіту, полк став на відпочинок, бо коні й козаки вибились із сил. Більше місяця, майже без відпочинку, місимо болото, а пронизливий дощ як через сито лив на по-літньому одягнутих козаків.
[Сотник Борис Монкевич писав: "Селяни незадоволені владою добровольців. "Та як його витримати, - оповідає селянин, - лазить по скринях, бере, що хоче: коні, воли, корови, хліб, - та ще нічого не платить"].
На Київщині почалося повстання. Повстанці били, роззброювали та ин ганяли зі своїх повітів здеморалізованих Москалів, а тут ще ми почали господарювати в їхньому запіллі як у себе вдома. В таких умовах Добрармін почала свій відступ.
17 грудня одержали ми відомості від наших патрулів та селян, що від Ставища вже другий день тягнуться військові відділи і табори денікінців.
Наказавши виділити із сотень по 15 козаків на кращих конях та взяти 4 легких кулемети, я попровадив їх на Ставище. У містечку був ярмарок.
Ворог не сподівався наскоку і зустрів кінноту тільки кулеметним вогнем, але за пару хвилин ми вже вдерлися в кінному шику до містечка.
Першими пострілами з кулемета був убитий один з найкращих наших козаків, бунчужний Іван Дубина, Лохвицького повіту на Полтавщині. Розлючені козаки перерубали кулеметників, дісталось і добровольцям, які підскочили під шаблю. Здобуто 3 важкі кулемети, 30 возів з різним майном, до 40 офіцерів, частина з них із жінками, та зо два десятки солдатів. Полонених наказав я відвести до штабу полку в Юрківці.
Невдовзі на майдан, де господарювали наші козаки, в'їхало авто з денікінським генералом [Миколою Бредовим], яке, не затримуючись, рушило повним ходом до виходу. Пустив і я свого коня з півдесятком козаків услід. Вже до авта лишилось яких 50 метрів, ще трохи - і, певно, весь магазинок пістоля піде в переляканих пасажирів. Не судилось - увірвалась підкова - і я зі своєю улюбленою кобилою посунувся по воді.
Весь мокрий, почав підносити "шаблюку". Переконавшись, що не куля, а тільки підкова виною всього, а моя улюблениця ціла і здорова, почав перевіряти й себе.
Над'їхали й козаки, які на своїх конях далеко відстали від моєї англодончанки, яка на ста метрах переганяла зайця. Козаки ствердили, що не все в порядку, бо я розвалив собі голову, а кров змішалась із болотом. На скору руку перев'язали якоюсь шматою - бинтів в Українській армії не було...
Уже темніло, як ми вернулися до Ставища. Полювання скінчилося, треба було поспішати до Юрківки. Пересівши на другого коня, з парою козаків погалопував я до штабу полку, щоб нагрітись та найскоріше висушити мокре вбрання.
Біля свого штабу побачив зо дві сотні козаків, котрі добрались до хати, в якій були полонені денікінці. Хорунжий Гаєвський з десятком козаків, що припровадили полонених, з рушницями, готовими до стрільби, боронили вхід. Пустив у рух нагайку, яка швидко привела хлопців до тями, - доступ до хати був вільний. Легше відітхнули конвоїри, бо не доведеться стріляти в побратимів. Виявляється, козачата хотіли помститися за смерть бунчужного Дубини, зробивши самосуд над полоненими. Наступного дня денікінців разом з їхніми жінками я відіслав до штабу армії.
За час постою в Юрківці полк ще кілька разів робив наскоки на Ставище, а також роз'їздами турбував частини добровольців, що проходили. Так ми простояли вісім днів. Козаки і коні відпочили, незважаючи на щоденні наскоки та розвідчу службу. Козаки на рахунок Москалів трохи одягнулись. У той час майже ціле Правобережжя залишилося без влади. Добровольчі відділи спішно відходили на південь. На Таращанщині, Звенигородщині, Уманщині й далі у глиб України - повстанські організації. Відступ білих Москалів набував катастрофічного характеру.

Уривок з доповіді політичного референта уряду УНР Василя Совенка від 4 червня 1920 р.
Доклад Головному отаману Військ Української Народньої Республіки Симону Петлюра та Голові Ради Народніх Міністрів

Цікаво було відмітити боі у м. Ставище Полку Чорних Запоріжців з добровольцями. В с. Ставище виступила одна сотня для освітлення місцевости. З цею сотнею відправився і я разом з Полковником Дьяченко і на власні очі наблюдав, як билися славні Чорні Запоріжці з переважаючим кількосте) ворогом.
У м. Ставище був розташований Штаб генерала [Миколи] Бредова і сам Бредов. Несподіваний і смілий наскок сотні Чорних Запоріжців під непосредственним керуванням самого Командіра полку Полковника Дьяченко, ворог за які небудь десять филин був на половину перерубаний, на половину обезброєний і захоплений в полон. В полон чуть не попався сам генерал Бредов, спася тілько дякуючи погоді туманній і через те, що був розташований на ісході села по дорозі на Умань, йому удалося утикти на автомобілі. Захоплено було: вся стража Київського повіту на чолі з Начальником стражі і часть Стражі Сквирського повіту, багато ріжного майна, кулемети і набоі.
Настілько добровольці не сподівалися такого швидкого наскоку на Ставище, що коли приходилося брати в полон, то не знали, як нас називати: чи то ми є комуністи, чи махновці, чи хто другі, і трудно було упевнити іх в тім, що ми є частина арміі У.Н.Р.
Тілько коли доставили іх в Штаб арміі, там вони упевнилися, що мають діло з армією У.Н.Р. Откровенно говорили, що у них уже офіційно було об'явлено, що арміі У.Н.Р. нема, вона розбита і що сам Головний Отаман забитий.



Грудень 1919 р. Перед Різдвом. Гордієнківці по дорозі в околиці м. Умані після здобуття Ставища Запорозькою групою від денікінців.

Олійна картина хорунжого Теодора Грінченка". Копія.


Санкт-Петербург
 
Форум » Історія селища Ставище » Історичні факти » Люди, история, времена (Известные имена)
Сторінка 7 з 15«12567891415»
Пошук: