Люди, история, времена - Сторінка 10 - Форум
Субота, 03.12.2016, 17:33
Нове на сайті Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Оновити Нові повідомлення · Особисті повідомлення Особисті повідомлення() · Відомості про учасників форумуУчасники · Читаємо правила форумуПравила форуму · Знайти на форуміПошук · Підписатися на отримання новинRSS · Тільки для VIP-користувачівПриватний форум ]
Сторінка 10 з 15«12891011121415»
Модератор форуму: Viktor, Оксана 
Форум » Історія селища Ставище » Історичні факти » Люди, история, времена (Известные имена)
Люди, история, времена
ViktorДата: Четвер, 04.09.2008, 13:11 | Повідомлення # 1
Генерал-майор
Група: Модератор
Повідомлень: 1463
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Исторические факты об известных людях, которые родились, жили, были проездом в Ставищенском районе или внесли свою лепту в развитие и благополучие района.

Санкт-Петербург
 
ViktorДата: П`ятниця, 28.06.2013, 12:49 | Повідомлення # 136
Генерал-майор
Група: Модератор
Повідомлень: 1463
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Храм святых Царственных страстотерпцев
Протоиерей Константин Остренко - настоятель храма




Остренко Константин Григорьевич родился 12 апреля 1968 года в городе Вольнянск Запорожской области.
Был крещен в 1970 году в городе Ставище Киевской области.
С 1975 по 1985 год обучался в Вольнянской средней школе №4 Запорожской области.
По окончании средней школы, в 1985 году поступил на учебу в Пермское военное авиационно-техническое училище, которое закончил в звании «лейтенант» в 1988 году, и продолжил прохождение военной службы в должности командира взвода курсантов. В феврале 1994 года, в воинском звании «капитан», уволился в запас.
В 1995 году на территории Перми была создана общественная организация казаков Прикамья. Являясь одним из учредителей этого движения, возглавлял сектор по взаимодействию с Пермским Епархиальным управлением.
С февраля 1997 года, по благословению Архиепископа Пермского и Соликамского Афанасия, нес клиросное послушание в храме Успения Пресвятой Богородицы города Перми.
9 ноября 1997 года Архиепископом Пермским и Соликамским Афанасием был рукоположен в сан иерея с назначением служить настоятелем Свято-Георгиевского прихода города Перми Прикамского казачества Пермской области.
В связи с завершением строительства храма святых Царственных страстотерпцев в микрорайоне «Нагорный» г. Перми, осуществляемой Свято-Георгиевским приходом, был назначен настоятелем храма святых Царственных страстотерпцев.
С 2003 года проходил обучение в Екатеринбургской Духовной семинарии, на заочном секторе, которую окончил в 2008 году.
22 апреля 2010 года назначен благочинным Петропавловского округа Пермской и Соликамской епархии.

Итого: http://www.zarst.ru/e....toyatel


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Субота, 29.06.2013, 20:09 | Повідомлення # 137
Генерал-майор
Група: Модератор
Повідомлень: 1463
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Антоний Яковлевич Ильяшевич (1867 - 1937), священник, священномученик.

Родился в 1867 году в селе Зелёной Диброве Ольшанского уезда Киевской губернии.
В конце 1880-х годов окончил Киевскую духовную семинарию.
Был женат. Жена - Лидия Григорьевна.
В 1895 году был рукоположен в сан священника. Служил в селе Ставище.
В 1927 году был арестован за антисоветскую агитацию и выступления против коллективизации, но за отсутствием вины выпущен через сутки после допроса.
В 1929 году арестован вторично.
Последним местом службы был храм святого Архистратига Михаила в селе Хлипновке - вплоть до его закрытия в 1935 году.
Отказавшись сложить с себя священный сан и принести публичное покаяние, вынужден был переехать с женой в город Звенигородка, где проживал под надзором НКВД. После опубликования конституции открыто выступили с религиозной антисоветской агитацией".
14 октября 1937 года был арестован и отправлен в тюрьму. 1 декабря того года было предъявлено обвинение.В тот же день решением "тройки" был приговорен к расстрелу. Был расстрелян 27 декабря 1937 года.
Реабилитирован 15 июня 1989 года.
Решением Священного Синода Украинской Православной Церкви от 28 октября 1997 года в числе 103-х новомучеников Черкасских был причислен к лику местночтимых святых в составе Собора святых новомучеников Черкасских.
На Архиерейском Соборе Русской Православной Церкви в августе 2000 года причислен к лику новомучеников и исповедников Российских для общецерковного почитания в числе 103-х новомучеников Черкасских.

Источник: http://drevo-info.ru/articles/24633.html


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Понеділок, 01.07.2013, 15:55 | Повідомлення # 138
Генерал-майор
Група: Модератор
Повідомлень: 1463
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Встановлені ж факти блуду осіб шляхетного стану могли бути причиною для покарання обох сторін. Так, лакей могутніх магнатів графів Браницьких Яків Лащевський з м. Ставищ Таращанського повіту Київської губернії в 1870 р. «завел любовные связи без всяких насилий и по добровольному согласию» з місцевою молодою жінкою Гликерією Б.1.
Як водиться, однодворець обіцяв з нею одружитися, якщо вона буде себе гідно поводити. Проте, Гликерія «занималась непотребством» з рядом дворових слуг графа Браницького (у справі фігурує цілий список), а тому Яків підшукав собі іншу пару. Ображена Глікерія не знайшла нічого іншого, як поскаржитися становому приставу. Після розбору справи обом було призначено 4_річну єпітимію «за блудную жизнь», а колишньому шляхтичу Якову Лащевському – ще й за «обольщение»2.

1. ЦДІАУ в м. Києві – Ф. 127. – Оп. 759. – Спр. 543. – Арк. 1
2. Там само. – Арк. 2

Источник: В.С. Перерва «Шляхта Правобережної України в церковних покараннях (єпитиміях) ХІХ століття»


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: П`ятниця, 05.07.2013, 09:01 | Повідомлення # 139
Генерал-майор
Група: Модератор
Повідомлень: 1463
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
О.В. Скус «Римо-католицьке духовенство Уманщини в контексті європейських впливів ХІХ ст.»

У квітні 1844 р. Київський архідеканат надав рапорт до Міністерства внутрішніх справ Департамента духовних справ іноземних віросповідань про кількість римо-католицьких священиків у Київській губернії на 1836 р. У складі Київського архідеканату було на службі 105 римо-католицьких священиків, а саме: Києво-Васильківський деканат –19 священослужителів, Сквирський деканат – 9, Липовецько-Махновський деканат – 13, Радомишльський деканат – 12, Черкасько-Чигиринсько-Звенигородський деканат – 18, Богуславсько-Умансько-Таращанський деканат – 14, Монастир Брусилівський Ордена Капуцинського – 8, ієромонахи в монастирі Ходорковському Ордена Капуцинського – 11 [10, арк. 1–37].
У Богуславсько-Умансько-Таращанському деканаті священиками були:
- декан, настоятель Уманський, священик Людвіг Брінка;
- виконуючий обов’язки на посаді Київського архідекана, настоятель Ставищенський Іоанн Йосиф Оссолінський;
- вікарний священик Йосиф Пліпіум;

На печатці Богуславсько-Умансько-Таращанського деканату (1835) знаходиться зображення двоглавого орла, що могло свідчити як про існування західнохристиянської церкви в Росії виключно з дозволу "Його Величності", так і про державну підзвітність римо-католицьких інституцій.

31 березня 1850 р. на пропозицію єпископа Каспара Боровського Луцько-Житомирська консисторія затвердила новий розподіл Київської губернії на 6 деканатів а саме: Києво-Васильківський, Радомишльський, Сквирський, Умансько-Таращанський, Звенигородсько-Черкаський, Липовецько-Махновський [12, с. 82].
В Умансько-Таращанському деканаті на цей момент функціонувало усього 6 парафій (Умань, Богуслав, Кошовата, П’ятигори, Ставище, Тетіїв).

Источник: Література та культура Полісся: збірник наукових праць, вип. 57, Ніжин, 2010


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Середа, 10.07.2013, 17:07 | Повідомлення # 140
Генерал-майор
Група: Модератор
Повідомлень: 1463
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
С приходом штаба Примакова в Умань и в Таращу, штаба Котовского, который в декабре 1920 года со своей бригадой влился в 17-ю червонно-казачыо дивизию и возглавил ее, банды несколько присмирели. Но, тем не менее, все сахарные заводы и ссыпные пункты Киевщины охранялись кавалеристами нашего корпуса.
А тут появились еще части Махно. Вскоре стало известно, что у Тального к ним намеревается присоединиться петлюровская банда Черного Ворона. По приказу командира корпуса 17-я дивизия во главе с Котовским из Таращи перешла в Ставищи, а 8-я дивизия Демичева двинулась к Монастырищу навстречу махновцам.
Безвестный гайдамак Сидорянский, присвоивший себе историческое имя Палия, «полковника Фастовского и Белоцерковского», бежал, а Подольский «специальный» отряд диверсантов перестал существовать. «Правда» 22 ноября 1921 года писала, что банда петлюровского полковника Палия была застигнута красной конницей и наголову разбита к северу от Хмельника.

Источник: Дубинский И.В. Трубачи трубят тревогу

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- ------------------------------------



Котовский Григорий Иванович (1881-1925)

Советский военный и политический деятель, участник Гражданской войны. Член Союзного, Украинского и Молдавского ЦИКа. Член Реввоенсовета СССР.
Родился в селе Ганчешты (ныне город Хынчешты в Молдавии).
После окончания сельскохозяйственного училища в 1900 году работал помощником управляющего и управляющим имением. В ноябре 1917 года примкнул к левым эсерам и избран членом солдатского комитета 6-й армии. В январе 1918 года Котовский возглавлял отряд, прикрывавший отход большевиков из Кишинёва. В январе—марте 1918 года командовал кавалерийской группой в Тираспольском отряде. В марте 1918 года Одесская Советская Республика была ликвидирована австро-германскими войсками, вошедшими на Украину в рамках заключенного киевской Украинской Центральной Радой и московскими большевиками Брестского мира. Отряд Котовского был распущен. Сам Котовский перешёл на нелегальное положение. С уходом австро-германских интервентов, 19 апреля 1919 года Котовский получает от Одесского комиссариата назначение на пост главы военного комиссариата в Овидиополе. В июле 1919 года назначен командиром 2-й бригады 45-й стрелковой дивизии (бригада была создана на основе Приднестровского полка). В ноябре 1919 года Котовский слёг с воспалением лёгких. С января 1920 года командовал кавалерийской бригадой 45-й стрелковой дивизии, воюя на Украине и на советско-польском фронте. В апреле 1920 года вступил в РКП(б). С декабря 1920 года Котовский — начальник 17-й кавалерийской дивизии. В 1921 году командовал кавалерийскими частями, в том числе подавляя восстания махновцев, антоновцев и петлюровцев. В сентябре 1921 года Котовского назначают начальником 9-й кавалерийской дивизии, в октябре 1922 — командиром 2-го кавалерийского корпуса. Летом 1925 года нарком Фрунзе назначает Котовского своим заместителем. Вступить в должность Григорий Иванович не успел.
1922 год в Украине — год молниеносного утверждения новой экономической политики. В районе Умани, где находилось ядро корпуса, комкор взял в аренду сахарные заводы, обещая снабжать сахаром Красную Армию. Он пытался контролировать торговлю мясом и снабжение мясом армии на юго-западе УССР. Все это начало приносить огромные деньги, особенно после введения золотого рубля. При корпусе было создано военно-потребительское общество с подсобными хозяйствами и цехами: шили сапоги, костюмы, одеяла. О размахе коммерции говорит тот факт, что Котовский создал и контролировал мельницы в 23 селах. Он организовал переработку старого солдатского обмундирования в шерстяное сырье. Были подписаны выгодные договора с льняной и хлопчатобумажной фабриками. При дивизиях имелись совхозы, пивоварни, мясные магазины. Хмель, который выращивался на полях Котовского в совхозе, покупали купцы из Чехословакии на 1,5 млн. золотых рублей в год.
6 августа 1925 года Котовский был застрелен во время отдыха в совхозе Чебанка (на черноморском побережье в 30 км от Одессы) Мейером Зайдером по кличке Майорик.

Источник: http://besage.ru/jzl/kotovskij-grigorij-ivanovich.html


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Понеділок, 15.07.2013, 20:11 | Повідомлення # 141
Генерал-майор
Група: Модератор
Повідомлень: 1463
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Лишевский Василий Зиновьевич

Родился 12 апреля 1894 года в с. Кривец Киевской губ., где проживал, работал в колхозе «Новая жизнь» в с. Винаровка. В 1932 — арестован за «превышение власти при исполнении служебных обязанностей». В 1933 — приговорен к 8 годам лишения свободы, но через 6 месяцев осво божден из тюрьмы. Поддерживал отношения с о. Андроником Руденко, был в его приходе. 27 сентября 1937 — арестован по групповому делу католиков и отправлен для дальнейшего следствия в тюрьму Белой Церкви (дело «Басинский и др.»). 10 октября 1937 — приговорен по ст.ст. 54—6, 19-54-9 и 54-11 УК УССР к ВМН (ПП УНКВД УССР по Киевской области). Расстрелян (точная дата смерти неизвестна).

Яновский Сильвестр Францевич

Родился 31 декабря 1890 года в с. Янишевка Киевской губ. Проживал на хут. Ратуш Володарского района и был прихожанином местного храма. С 1914 по 1918 — находился в австрийском плену. Вернувшись на родину, работал в своем хозяйстве, вступил в ряды РКП(б). В 1930 или 1931 — к нему обратился за помощью Братковский, проходивший по документам следственного дела как «ликвидированный кулак и староста храма», и он ему помог. В 1933 — был исключен из партии «за утрату классовой бдительности», но возможно, позднее был восстановлен. 25 сентября 1937 — арестован по групповому делу католиков и для дальнейшего следствия отправлен в тюрьму Белой Церкви (дело «Басинский и др.»).
24 ноября 1937 — исключен из партии как подследственный. 10 октября 1937 — приговорен к ВМН (ПП ОТ при УНКВД УССР по Киевской области). 15 октября 1937 — расстрелян.

Источник: http://www.catholic.ru


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Неділя, 21.07.2013, 18:06 | Повідомлення # 142
Генерал-майор
Група: Модератор
Повідомлень: 1463
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(


АВТОБИОГРАФИЯ НАЧАЛЬНИКА СТАВИЩАНСКОЙ РАЙОННОЙ ПОЛИЦИИ КИЕВСКОЙ ОБЛАСТИ Б. ИСАЕВИЧА

Родился в 1910 г., 10 августа, на хуторе Моцаковка Пищанской волости Золотоношского уезда Полтавской губернии, в семье служащего.
Отец работал адвокатом в г. Гельмязове, а мать – сельской учительницей. По национальности происхожу из старинного украинского казачьего рода. Мой отец, кроме службы, имел еще в собственности небольшой хутор с хозяйственными постройками и 25 десятинами пахотной земли.
За время деятельности большевистской власти на Украине органы большевистской ЧК в1919г. расстреляли моего отца и дядю Владимира, хозяйство моего отца было национализовано, и моя семья, которая состояла из матери, меня и брата Сергея, выехала на место жительства к моему деду, который работал учителем в с. Пищана, где моя мать тоже работала учительницей.
В 1928 г. я закончил Пищанскую 7-летнюю школу и поступив в Харьковский педагогический техникум, а когда моя мать и брат с отчимом выехали на проживание в Ставищанский район, я в 1930 г. перевелся в Белоцерковский педагогический техникум, который закончил в 1931 г. и работал учителем в Янышевской школе и одновременно учился в заочной юридической школе.
В 1932 г. работал инспектором по ликвидации безграмотности по Ставищанскому району и в 1933 г. отбыл юридическую практику при следователе Ставищанского района и осенью 1933 г. поехал заканчивать Одесскую юридическую школу, которую окончил в 1934 г. и работал адвокатом на Одесщине.
В 1936 г. вернулся в Ставище и работал учителем до 1938 г. и когда органы НКВД арестовали моего дядю Николая, я, боясь ареста, удрал в Белоруссию, где работал адвокатом в г. Осиповичи, а в 1939 г. переехал на Кавказ, работал адвокатом в ст[анице] Лазаревская и в г. Новороссийске.
Осенью 1940 г. был арестован мой двоюродный брат Виталий, осужденный органами НКВД на 8 лет тюрьмы, и я, боясь ареста, весной 1941 г. переехал в Ставище, где жил до прихода немецкой армии и пошел работать в полицию 20 июля 1941 г.*
К партии большевиков не принадлежал, в Красной армии не служил. В моей семье коммунистов не было.

1 сентября 1941 г. (Б.Исаевич)

ЦГАОО У, ф. 263, д. 47476, лл. 91-91 об. О. Р.

* Б. Исаевич работал начальником полиции до конца октября 1941 г., затем до февраля 1942 г. был следователем по политическим делам в Стпавищанской районной полиции. Далее последовательно занимал должности народного судьи, юрисконсульта при Ставищанском райуправлении, а с 4 августа 1943 г. по 2 января 1944 г. был заместителем председателя Ставищанского районного управления. 11 января 1944 г. арестован органами НКВД. Умер 15 апреля 1944 г. в больнице санчасти тюрьмы НКВД УССР № 1.

Источник: Родня. Полиция и партизаны, 1941-1944. На примере Украины, Киев 2011


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Вівторок, 23.07.2013, 12:26 | Повідомлення # 143
Генерал-майор
Група: Модератор
Повідомлень: 1463
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
ТЕЛЕГРАММА ПЕТЛЮРОВСКОГО СОТНИКА В ГЕНЕРАЛЬНЫЙ ШТАБ ВОЙСК ДИРЕКТОРИИ О ЗАНЯТИИ СОВЕТСКИМ ПОВСТАНЧЕСКИМ ОТРЯДОМ г. ТАРАЩИ

14 января 1919 г.
Из Ракитно. Срочно, только Генштаб

[В] 5 час. утра 13 января г. Таращу с боя заняло какое-то вражеское войско в количестве 500 человек, разоружило наши войска, убило помощника коменданта, 12 казаков. Распространяют прокламации на русском языке, на шапках имеют красные стежки, говорят, что они украинские большевики и некоторым людям говорят, что они приехали из Белой Церкви, но они приехали в Таращу со стороны Ставищ. Сейчас они посылают конную разведку на Белую Церковь. Ожидаю ответа.

Участковый комендант железнодорожного участка сотник Шпичак
Телеграфная лента.

Источник: ЦГАОР УССР, ф. 1078 оп. 1, д. 28, л. 10.


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Вівторок, 03.09.2013, 14:43 | Повідомлення # 144
Генерал-майор
Група: Модератор
Повідомлень: 1463
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(


3(13) серпня 1664 р. Остап Гоголь був присутній на раді старшини Війська Запорозького, яким ще керував Павло Тетеря, в таборі під Ставищами (село Київського воєводства). На раді заслухали козацького ватажка Дмитра Сулимку, який тісно співпрацював з убитим поляками в березні того самого року Іваном Виговським, щоб з'ясувати причини й суть Сулимкової «зрадницької» діяльности щодо гетьмана і Речі Посполитої. Присутність Остапа Гоголя засвідчена у відповідно складеному документі його особистим підписом як полковника брацлавського, причому названий він саме Остапом (точніше - «Ostap»; документ повністю оформлений польською мовою і всі підписи в ньому дані латиницею)1. У досі відомих раніших джерелах його іменували не так.
В уже згаданому листі від 11 вересня 1664 р. до великого коронного гетьмана Остап Гоголь підкреслив свої заслуги перед Польщею у приборканні бунтівливого козацтва Брацлавського полку й поза ним на Правобережжі та пообіцяв і надалі вгамовувати її тамтешніх ворогів. Одночасно він попросив у гетьмана дозволу його синам, які продовжували навчання у Львові, приїхати на відпочинок до батьків за пашпортом, виданим Павлом Тетерею, що його Гоголь переслав разом із цим листом2. Сказане в цьому листі про події на Брацлавщині перегукується з повідомленням від 10 вересня з-під Ставищ, яке отримав Марцін Ґолінський, що Гоголь, загладжуючи свою провину перед Річчю Посполитою, «всю Брацлавщину привів до послуху королеві»3. 6 (16) вересня 1664 р. Павло Тетеря звідти ж із-під Ставищ повідомив коронному канцлерові Міколаєві Праж- мовському, що брацлавський полковник Остап Гоголь перестав бунтувати і знову присягнув на вірність королеві4.
Роль, яку Остап Гоголь відігравав у весняно-літніх подіях 1664 р. на Правобережжі, дозволила йому ввійти до верхівки тамтешньої козацької старшини, якою керував Павло Тетеря. Прикметно, що в повідомленні польського походження з-під Ставищ від 12 жовтня того самого року читаємо: Тетеря і Гоголь присягнули королеві, а за їхнім прикладом і інші будуть навернені у підданство Речі Посполитої («у tym przikładem będą drudzy pociągnieni do poddaństwa»)5.

1. Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 534. Згадки про цей документ, без указання осіб, які його підписали, див.: Герасимчук В. Смерть Івана Виговського // Збірник історично-філологічного відділу УАН. К., 1928. Т. 76. С. 221 \ДороиіенкоД. Гетьман Петро Дорошенко. Огляд його життя і політичної діяльности / Редактор Василь Омельченко. Нью-Йорк, 1985. С. 46; Lipiński W. Stanisław Michał Krzyczewski... S. 306; Wielka Encyklopedia Powszechna Ilustrowana. 1895. T. XV-XVI. S. 850.
2. Памятники... T. IV. Отд. III. C. 462-463.
3. ЛНБ НАН України, відділ рукописів, ф. 5, on. 1, спр. 189, с. 1574.
4. Памятники... Т. IV. Отд. ПІ. С. 458-459. До цього слід додати, що московський резидент 10 (20) вересня сповістив з Умані про зраду Гоголем царя; у тому ж таки повідомленні помилково стверджується, ніби Остап Гоголь відправився «за Дністер», а за його відсутности його полк здався Павлу Тетері (Актьі ЮЗР. Т. V. С. 162, 163, 164).
5. ЛНБ НАН України, відділ рукописів, ф. 5, on. 1, спр. 189, с. 1575.


Источник: Крикун Николай «Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині XVII - на початку XVIII століття», К.: Критика, 2006


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Середа, 04.09.2013, 12:41 | Повідомлення # 145
Генерал-майор
Група: Модератор
Повідомлень: 1463
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- ----------------------

Пропонуємо тут ще один оригінальний документ - зізнання одного з ватажків антипольського й антитетбрівського руху на Правобережжі 1664 р. (а також і 1663 р.) Дмитра Сулимки, яке він дав 3 серпня (напевно, за ст. ст.) 1664 р. перед старшиною Війська Запорозького в таборі під Ставищами. Цей документ відомий кільком дослідникам1.

1664 p серпня 3. Табір під Ставищами.
Зізнання Дмитра Сулимки, дане перед старшиною Війська Запорозького, про дії Івана Виговського, спрямовані проти Речі Посполитої


Confessata Dmitra Sulimki. Niebożczyka Pana Wyhowskiego instrumentum do wzbudzonych w Vkrainie buntów. Przesłuchane w obozie pod Stawiszczami od nas, Starszyny woyska Zaporozkiego, An° 1664 Augusti d. 3.
1. Libere przyznał, iż wszytkich buntów teraźnieyszych w Vkrainie motorem był niebożczyk Pan Wyhowski.
2. O Wniebowzięciu nasz. Panny Ruskiey2 przysłał Fedora z Bałabanowki3, Kozaka у poddanego swego, do Sirka4, żeby mu był Bratem у za wiarą Chrześciańską z nim społem wziął się, obiecuiąc się być Oycem Vkrainy. Odpowiedź z rady Sirkowa była, że nie nasze siły ani rozum przeciwko Króla Jmci powstawać. Ale od iego przyszła odpowiedź, że Ja wiem, co czynię, у oycowsko stanę wam у i (!) biorę się iako Ociec za Syny swe; у consenserunt wszysci у posła tego vdarowano suknem zielonym.
3. Drugi raz Jaremę przysłał, Bałabanowskiego Kozaka, żeby z Zaporoża wychodzili, że ia za was, iako Ociec za Dzieci, biorę się, ręczę wam szlacheckim słowem; у my posłaliśmy Kozaka Mirona Nahoreckiego, a przy sobie zostawiliśmy Jaremę, chcąc zrozumieć, ieśli nas zwodzi albo nie; у on przysiągł iemu: niech tylko przyieżdżaią do mnie od Sirka znacznieysi ludzie. Interea przyiachał Sulimka, Pawło Motowilenko z Babany5, Harasim Kołomyiczenko z Buków6, Iwan Danczenko7 z Moszurowa8, Karp Niezabitowski, Michaylina9. Tenże Nahorecki Miron wysz mianowany, Wasil Turczynenko10 zostali się przymowani w śrzodę maslną11, vkazano im gospodę, a w noc godzinę przymowani, przy którey audientiey.
4. Przysięga była12 na tym, że Ja was iako Ociec nie odstąpię у za was у wiarę//prawosławną biorę się na Ewangeliey у szabli; у piąciom dawał całować у Obraz nasz Panny; potym venera- tus osculo przysięgi, obiecuiąc woiować Lachów, tylko waruiąc, aby go Moskwie nie wydali.
5. Declarował у to, źe w tym razie, niżeli wy co poczyniecie, Ja abym wiarę miał у Lachów podiazdem pod Kiowem odezwę.
6. Powiedział, iż tylko Armatę wy opanuiecie, a Ja do was у we stu koni stanę.
7. Leybenka posłali z Zwinogrodki13, daiąc znać, iż zaczęli bunt, у kazał siebie iść, a sam był w Fastowie14.

Дві печатки

Michayło Radkiewicz, obózny Woy. JE°Kro. M. Zapo.
Jeneralny Piotr Doroszenko, asauł Wo. JE°Kr.M. Zapo.
Jeneralny Iwan Łupina,
Asawuł generalny Swientoslaw Krzywiecki,
Pisarz Galny Woyska JE°Kr.Mti Zapor. Fedor Korobka,
Pułk. Czehryński Fedor Dzułay,
Pułkownika(!), za którego nieumieiącego pisać podpisuie się Sabba Klewański,
Pisarz Pułku Czerkaskiego Hrehory Pododnia,
Pułk. Korsuński Ostap Hohol,
Poł. Brasławsky Stephan Fedorowicz, imieniem swoim у innych Połkownikow, którzy przyzli do posłuszeństwa JE°Kr.Mci
Jan Krechowiecky,imieniem swoym a P. Hermana
Haponowicza, sędziowie Woyska Je°Kr.Msci Zaporoskiego Samuel Fridrichowicz,
Puł. W. JKM. Białocerkiewski Michayło Chanenko,
Półkownik Vmański Tymosz Nosacz
Samoyło Zarudny
Jarosz Hrycynenko,
Połkownyk Pawołocky Paweł Janowicz,
Połk. Kiiewsky Tymosz Chmura,
Połk. Kalnycki Hawryło Hodunenko,
Połkownyk Pichotny

Testimonium zdrady Wyhowskiego, wdy Kiiowskiego, A. 1664 3 Augusti. Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 533-534. Оригінал.

1. Korzon Т. Rec.: Волк-Карачаевский В. В. Борьба Польши с козачеством во второй половине XVII и начале XVIII века. К., 1898 // Kwartalnik Historyczny. Lwów, 1899. R. XII. S. 810; Ejusd. Dola i niedola Jana Sobieskiego. 1629-1674. Kraków, 1898. T. I. S. 495; Lipiński W. Stanisław Michał Krzyczewski... S. 306\ Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко. Огляд його життя і політичної діяльности / Ред. Василь Омельченко. Нью-Йорк, 1985. С. 46.
2. У день Успіння Пресвятої Богородиці 15 (25) серпня. Тут мається на увазі 1663 р.
3. Балабанівка - у XVII ст. містечко в Брацлавському воєводстві. 1664 року ним володів белзький воєвода князь Димітр Єжи Корибут Вишневецький (Архив ЮЗР. 1890. Ч. VII. Т. 2: Акты о заселении Юго-Западной России. С. 563). Нині Балабанівка-село в Іллінецькому районі Вінницької области. Федір - це, напевно, балабанівський отаман Федоренко, згаданий у зізнанні Павла Рябухи, яке він дав 15 березня 1664 р. у Лисянці перед полковником Себастіяном Маховським та польськими офіцерами (Памятники... Т. IV. Отд. III. С. 409).
4. Ідеться про Івана Сірка - кошового отамана Запорозької Січі.
5. Бабани - у XVII ст. містечко в Брацлавському воєводстві. 1664 року ними пожиттєво володів Вільга. Нині - село Старі Бабани в Уманському районі Черкаської области.
6. Буки - у XVII ст. містечко в Брацлавському воєводстві. 1664 року було власністю Каліновських. Нині Буки - селище міського типу в Маньківському районі Черкаської области.
7. Іван Данченко згаданий у зізнанні Михайла Тисенка, яке той дав 15 березня 1664 р. в Лисянці перед полковником Себастіяном Маховським та польськими офіцерами.
8. Мушурів - у XVII ст. містечко в Брацлавському воєводстві. Нині - село Мошурів у Тальнівському районі Черкаської области.
9. Михайлина згаданий як Михайлина Сонтовський у зізнанні Павла Рябухи (див. примітку 210 до зізнання Дмитра Сулимки).
10. Василь Турчиненко згаданий у зізнанні Павла Рябухи (див. примітку 210 до зізнання Дмитра Сулимки).
11. У 1664 р. масна середа припала на 15 лютого (Археографический календарь на две тьісячи лет... С. 50).
12. У зізнанні Павла Рябухи (див. примітку 210 до зізнання Дмитра Сулимки) сказано, що ця присяга відбулася в Шаулисі. Див. також пункт 2 інструкції.
13. Звенигородка - у XVII ст. містечко, центр Звенигородського староства. Нині - місто, районний центр Черкаської области.
14. До Фастова (про нього див. примітку 193 до супліки) Іван Виговський прибув із Бара в кінці лютого і пробув тут до 11 березня 1664 р. (Historya panowania Jana Kazimierza... T. II. S. 275; Latopoisiec albo kroniczka... T. II. S. 88). 1 березня він видав звернений до Війська Запорозького універсал, у якому заявив, що не прагне знову стати козацьким гетьманом і з повстанням на Правобережжі не має нічого спільного (Памятники... Т. IV. Отд. III. С. 404- 405).


Источник: Крикун Николай «Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині XVII - на початку XVIII століття», К.: Критика, 2006


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Неділя, 22.09.2013, 22:31 | Повідомлення # 146
Генерал-майор
Група: Модератор
Повідомлень: 1463
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(


На Умань


На другий день через Жидівську Греблю, що на Гнилому Тікичі, повстанці рушили на Ставище Таращанського повіту. «Під Ставищами ми простояли два дні і гарно побенкетували, – згадував Марко Шляховий, – бо в Ставищах тоді ще повні чаші були зі спиртом та горілкою, а на другу ніч, набравши ще й на дорогу по добрій чарці на кожного, пішли на Жашків.
По ранку дуже рано я з командою розвідчиків (чоловік тридцять) пішов уперед, а решта і Зелений самий йшли позаду. Дійшовши з розвідкою до с. Розумниці, мене селяне повідомили, що ліворуч, у ближчому селі Бесідці, повно комунії. Попробував я було повідомити про це Зеленого, аж від Зеленого передають мені, що там вже про це знають і що ззаду вже йде бій – між Ставищем і с. Бесідкою.
Тоді я своїм козакам і начальнику команди розвідчиків д. Лазаренку з Переяслава наказав розсипатись у цеп, а сам пішов до млина, який стояв при кінці с. Розумниці з боку Бесідки. Видко ж було, як біля самої Бесідки, до якої було верств три-чотири, бігали кіннотчики ворожі і чогось несамовито метушились, а ззаду почали вже ревти гармати – невідомо чиї.
В цей мент з боку Ставищ підходив лавою 2-й полк наш. Ми тоді з ним разом, зайнявши правий фланг, пішли в наступ на с. Бесідку.
Прорізавши всю Бесідку цепью, ми опинились на тім боці села, як по нас з правого флангу посипались, як дощ, кулі з автоматів і кулеметів, яких строчило не менш як п'ятдесят. Видко, то були в'ючні кулемети, бо це була кіннота ворога чоловік з двісті.
Тут прийшлося повертать фронт назад.
Лава наша вже порвалась, і не тримався як слід зв'язок. Отож я тоді, опинившись в такому становищі і бачачи, що командир полку – дядько Зеленого з Трипілля, якійсь старенький «хвіствебель» (фельдфебель. – Ред.) – тілько нервується, гарцюючи на своєму коні і по суті діла, може, й знає, але чогось мовчить, нікому нічого не каже, я тоді рішуче прийнявся за справу і, прийнявши фактично командування 2-м полком, зайняв позицію попід лісом по канаві з боку Ставищ і с. Брилівки – Янівки. Вів бій з отуєю кіннотою ворога, яка, власне, перескочила сюди не для наступу на нас, а для того щоб пробиться. Аж через півгодини кіннота ворога почала проявляти активність свою слабіше, а ми у свою чергу теж, бо багато козаків кричали, що нема набоїв. Давши «дружний залп», ми одбігли заячим кроком на півверстви у поле, а большовики, неначе їм хто підказав, і собі кинулись, тілько не за нами, а назад, на південь, і втекли… Зелений же в цей час зліквідував з першим полком напад на нього». Знову Подвойському з Епштейном не вдалося перегородити дорогу трипільцям.
У цей час розвідка доповіла Зеленому, що Жмеринку знову захопили більшовики, а Умань і Христинівка перейшли до рук повстанців. Під час привалу в с. Розумниці Зелений вирішив змінити напрям руху. «Гайда на Умань», – сказав він своїм хлопцям. «Це рішення було тим ще вигідне для нас, – міркував Зелений, – що ми наближалися до ст. Вапнярка, де, як нам передавали, йдуть бої військ Директорії та большовиків».


Источник: Роман Коваль «Отаман Зелений», Кам'янець-Подільський, 2006

У книзі йдеться про трипільського отамана Зеленого (Данила Терпила), його драматичні стосунки із Симоном Петлюрою, воєнні кампанії повстанців проти Красної армії та денікінців у 1919 році.


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Субота, 28.09.2013, 17:06 | Повідомлення # 147
Генерал-майор
Група: Модератор
Повідомлень: 1463
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Волошин Василий Поликарпович



С 1950 по 1965 года, Волошин В.П. был директором Ставищенской НВК №2.


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Субота, 02.11.2013, 18:12 | Повідомлення # 148
Генерал-майор
Група: Модератор
Повідомлень: 1463
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
7 ноября 1945 года Анна Браницкая записала в блокнот:

К нашему отчаянию у нас забрали Станислава [одного из охранников - EPP], который был такой хороший, добрый и милый. Только в конце своего пребывания он сказал нам, что происходит из Ставищ, от Браницких. Отсюда для нас его настроения. Только теперь я понимаю, почему он никогда не давал отцу нести дрова для кухни, только сам носил, говоря по-доброму: «Вы, граф, посидите»... Смотрел спокойно, когда делал это, Эдмунд, герцог, или дядя Фери. Для папы всегда было особое внимание. Давал ему по-тихому российские газеты, одалживал новые книги. Только перед отъездом он сказал: «Вы знаете, именно графиня Браницкая научила читать» … Оказывается, что Владиславова Браницкая из Ставищ, тетка моего Отца, собирала в парке детей поместья и под деревом на скамейке учила их письму и чтению. Как странно, как это доброе дело вернулось к нам.



Источник: http://ewapolak-palkiewicz.pl/sztuka-siedzenia/


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Вівторок, 07.01.2014, 20:29 | Повідомлення # 149
Генерал-майор
Група: Модератор
Повідомлень: 1463
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Себастьян Маховский (польск. Sebastian Machowski; (? - 1672) - военачальник Речи Посполитой, региментарь, полковник.

Польский шляхтич герба Абданк II.
Принимал участие в походах польско-шляхетского войска во время освободительной войны украинского народа (1648-1654).
Участник польско-шведской войны (1655-1660). Командовал гетманским полком Стефана Чарнецкого в сражениях с королем Швеции Карлом X Густавом под Голомбом близ Пулавы и Варкой в 1656 году.
В чине полковника гетманского полка и поручика гусарской хоругви гетмана Станислава «Реверы» Потоцкого, а также будучи ротмистром собственной панцырной хоругви в ходе Русско-польской войны 1654-1667, 27 сентября - 4 ноября 1660 года принимал участие в битве под Чудновом. Войска Речи Посполитой в союзе с крымскими татарами в ходе сражения нанесли тяжелое поражение русско-казацкой армии под командованием боярина Василия Шереметева и наказного гетмана Тимофея Цецюры.
Командовал военными карательными отрядами, подавлявшими народные выступления на Правобережной Украине (1663-1665).
В 1664 году действуя от имени короля Яна Казимира, поддержаный активным сторонником Речи Посполитой гетманом Правобережной Гетманщины Павлом Тетерей, схватил бывшего гетмана Ивана Выговского и, несмотря на то, что тот состоял сенатором Речи Посполитой и подписал с поляками Гадячский договор, по которому Гетманщина под названием Великое княжество Русское (укр. Велике Князівство Руське, польск. Wielkie Księstwo Ruskie) входила в Речь Посполитую как составная часть, наделённая внутренней автономией, немедленно после десятичасового суда, признавшего И. Выговского изменником, расстрелял его.
Во время польско-казацко-татарской войны 1666-1671 гг. 19 декабря 1666 года, находившаяся на зимних квартирах коронная дивизия С. Маховского в составе 6000 кавалеристов была неожиданно атакована под Браиловом казаками гетмана П. Дорошенко и татарами крымского хана Девлета II Герая. Битва закончилась полным разгромом польского войска, а сам Маховский попал в плен.

Источник: http://ru.wikipedia.org/

Принимал участие в осаде Ставища в 1664-1665 гг.


Санкт-Петербург
 
ViktorДата: Четвер, 16.01.2014, 13:38 | Повідомлення # 150
Генерал-майор
Група: Модератор
Повідомлень: 1463
« 10 »
Країна: Російська Федерація
Статус: :-(
Ещё несколько фактов из жизни рода Браницких, описанных в книге Евгения Чернецкого «Браницкие герба Корчак».



ОЛЕКСАНДР БРАНИЦЬКИЙ (нр. 1785), молодим хлопцем хотiв утiкти з дому до легiонiв Домбровського. Не зробив цього тому що 17-рiчным убився, впавши з коня у Ставищах. Прожив лише кiлька годин пiсля цього нещастя.

ОЛЕКСАНДР БРАНИЦЬКИЙ (нр. 1821, пм. 1877), син сенатора Владислава і Рози з Потоцьких. Був колекціонером, захоплювався природничими науками, став першим у Польщі фотографом-аматором. Виховувався в Петербурзі. Мав особливе зацікавлення природою, яке розвинулося під час літніх відвідин Білої Церкви й Олександрії на Україні. Як він згадував пізніше, в парку Олександрії було багато гарних і екзотичних рослин і дерев, які гетьманова збирала звідусіль і якими дуже опікувалася. У своїх маєтках Олександр закладав ботанічні і декоративні сади. У Ставищах Таращанського повіту ботанік Антоній Анджейовський керував закладенням саду з вітчизняних рослин.
Коли землеволодіння Стефана Потоцького Рось було конфісковане, всі брати Браницькі взяли ту справу за свою. Вирядили до Стефана Потоцького (він був братом дружини Костянтина) Олександра, аби служив йому порадою і підмогою. Процес виграли й Рось була повернута.
Коли дійшло до поділу маєтностей, успадковане поділили на три частини – Білу Церкву, Ставище й Богуслав. Володіння радомишльські також були поділені на три частини. Брат Ксаверій одержав свою частку раніше. Кожен з братів тягнув жереб і від жеребу залежало, який маєток одержить. Олександр витягнув Білу Церкву. Не зважаючи на прохання братів, відмовився від неї як син, народжений до шлюбу батьків. Тягнули жереб повторно, і знову Олександр витягнув Білу Церкву. І знову її відрікся. Аж за третім разом витягнув Ставище, з яким і лишився. Владислав отримав Білу Церкву, а Костянтин – Богуслав.
Зі шлюбом третього брата Владислава – співжиття трьох родин в Олександрії стало неможливим. Тому Олександр Почав будувати резиденцію на Божій горі коло Рокитного. Костянтин мав намір збудувати палац по другий бік Росі – в Житніх Горах. Парки обох резиденцій мали стикуватися. Та хоч роботи вже розпочалися, до того не дійшло, бо Олександр перебудував собі економський будинок у Ставищах, де добре почувався і занехаяв план перенесення.
Свою частину узинського табуна перевів до Янишівки коло Ставищ.
В домі олександрових Браницьких знайшов притулок старий професор з Кременця, ботанік з псевдонімом Детюк ("Грамоти Детюка").
Олександр Браницький помер несподівано в Ніцці 1877 року - внаслідок внутрішнього крововиливу і там похований.

ВЛАДИСЛАВ БРАНИЦЬКИЙ (нр. 1848, пм. 1914) званий стрий Адзьо, син Олексанлра и Анни Голинських, народився в Бiлiй Церквi. Був чоловіком великого розуму й палкого серця відомий своєю добротою Й чуйністю. Щиро любив український люд. В молодості приятелював і був частим гостем у поета Богдана Залєського. Привіз йому якось на еміграцію пригорщу землі з могили його матері, з України. По смерті батька успадкував землеволодіння на Україні в Ставищах, а в 1845-1850 роках докупив у західній Галичині володіння Суха Семень. Однак перебував головним чином у Ставищах. … У Ставищах заклав велику лікарню, вельми тоді новочасну і настановив керувати нею великого друга родини – доктора Гороха, сина ловчого з Любомля, стіпендiата Костянтина Браницького.
Оженився молодим за бажанням батька на Юлії Потоцькій (нр. 1853, пм. 1921 року) з Ланцуту, дочкою Альфреда й Сангушківни. Була вона дуже гарна і дуже світська.
За життям чоловіка не вміла його цінувати. Зрозуміла це тільки після його смертi. Мала єдиного сина Олександра, який помер від дифтерії, маючи сім років. То була велика втрата для батьків. Похований у Ставищах. Владислав допомагав і фінансував французьких учених, які працювали над щепленням від дифтерії, чого з часом добилися.
Помер 12 квітня 1914 року в Ніцці. Прах його був допроваджений і похований в Сухій.



Санкт-Петербург
 
Форум » Історія селища Ставище » Історичні факти » Люди, история, времена (Известные имена)
Сторінка 10 з 15«12891011121415»
Пошук: